З матір’ю мого чоловіка у мене склалися доволі таки непрості відносини, навіть не знаю, як розповісти про них. Як ми з Михайлом одружилися, його мати не сприймала мене, як свою родичку, я була для неї чужою людиною і ставилася вона до мене відповідно.

В основному – ревнувала мене до свого сина. Видно було, що їй було складно змиритися з тим, що її старший син, який допомагав їй у всьому, тепер кохає іншу жінку і підкоряється їй та слухає лише її, вже не мати для нього на першому місці.

Мені, звісно, хотілося знайти в особі свекрухи свою другу маму, я постійно намагалася бути ввічливою та толерантною з нею. знаходила до неї підхід. Але з роками я змогла змиритися з таким ставленням своєї свекрухи, тим більше чоловік у мене чудовий і ми живемо окремо від його мами.

З народженням нашої донечки, свекруха стала трохи краще ставитися до мене, перестала нашіптувати чоловікові якійсь нехороші слова на мою адресу, наче заспокоїлася. Вона дійсно щиро любила свою внучку, так як завжди мріяла мати дочку.

Я привозила нашу доньку до неї на вихідні, і ми стали трохи краще спілкуватися з матір’ю чоловіка, принаймні вона хоч нормально стала розмовляти зі мною, як з людиною.

Після того, як молодші її сини одружилися, свекруха перемкнула всю свою увагу на них та їх сім’ї. Вони проживали поруч, на одній вулиці. Зі своїми тими двома невістками вони спілкувалися, проводили разом свята у родинному колі. Батьки мого чоловіка допомагали фінансово своїм молодшим синам, їх дружинам і своїм онукам.

Ми стали рідко зустрічатися, тим більше переїхали в сусіднє місто, і часу на посиденьки не було. Нашій сім’ї ніхто не допомагав, так як батьки чоловіка вважали, що ми дуже добре живемо і старший син цілком може сам себе чудово забезпечити, адже він сам став на ноги, то й далі впорається.

Зі своєю онукою, нашою донькою, вони теж уже не бажали спілкуватися, навіть з днем ​​народження забували привітати нашу донечку. Мені трохи було сумно через це, звичайно, від такого ставлення, а потім я звикла до того, що у нас такі відносини з батьками чоловіка.

Після того, як батька Михайла не стало, свекруха сама занедужала, і я почала приїжджати до неї, так як мені було шкода її. Після того вона вже сама не може доглядати за собою. Невістки молодших братів не бажають забрати її до себе, постійно вигадують щось. І що мені робити?

Виходить, коли свекри були здорові, вони допомогли своїм синам побудувати будинки, давали гроші дітям, онуків подарунками задаровували. А тепер я повинна доглядати за своєю свекрухою, тому що так вихована і не можу вчинити інакше, бо у мене є совість?

Забрати зараз її до себе я теж не можу, у нас невеличка квартира. Ще я працюю і не збираюся йти у відпустку на тривалий період заради свекрухи, вона ніколи не цінувала мене, та й часи зараз складні, нам теж гроші потрібні.

Тепер кажу постійно чоловікові, щоб він поговорив зі своїми рідними братами, і вони вирішили, що робити з своєю матір’ю. Мій чоловік в основному спілкувався зі своїм батьком, а після того, як його не стало, перестав їздити до матері, зрідка з’являється в неї.

Свекруха мені постійно говорить, переїжджайте до мене в будинок, будемо разом жити, нам буде добре разом. Навіщо вам те місто? Моя дочка категорично проти того, щоб весь час жити в селі, та й до бабусі у неї ніяких теплих почуттів немає, так, як бабуся ніколи добре до неї не ставилася і я її розумію.

Та й я добре розумію, чому мати Михайла кличе нас до себе, раніше не кликала, лиш тепер згадала, коли їй догляд мій вже потрібен. Чому я повинна все кинути і жити зі свекрухою? Вона думає тільки про себе. Раніше навіть не цікавилася, як нам там живеться, чи є у нас гроші, чи потрібна хоч якась допомога нашій сім’ї, адже вони зі свекром завжди мали хороші гроші?

Як по-совісті зробити? Чи маю я одна доглядати матір чоловіка?

Джерело