Перед моїм весіллям сталася ситуація, в яку важко повірити, але дива в житті таки трапляються. Найщасливіший в цій непростій історії був мій батько, який, нарешті, вперше за майже 50 років знайшов спокій.

Мій батько з багатодітної родини, він був старшим братом, а після нього був ще один брат, і маленька сестричка, з якою у них з братом була різниця у віці 12 років. Як я розумію, сім’я їхня жила бідно, до того ж, мами їх не стало дуже рано – тож всі троє вони залишилися півсиротами.

Коли не стало моєї бабусі, дідусь сам залишився з трьома дітьми. Моєму батькові тоді було 15 років, його брату 13, а їхній маленькій сестричці всього 3 рочки.

Батько їх важко працював весь день, і не міг належно дивитися за дітьми. За двох старших синів він не вельми хвилювався, вони вже були доволі дорослими, і самі могли собі дати раду, а от доглядати маленьку донечку він не міг належним чином, тому прийняв дуже непросте для себе рішення – віддати свою Мартусю в дитячий будинок.

Мій батько і досі пам’ятає, як в той ранок він прокинувся і зрозумів, що сестрички вдома немає. А ввечері, коли він запитав тата, де дівчинка, той лише сильно розплакався. Так тато плакав двічі – коли хоронив свою дружину, і коли з відчаю, що не справиться, віддав свою донечку в дитбудинок.

Дідусь тоді своїм хлопцям заборонив ворушити цю тему, але мій батько був настільки впертим, що він собі пообіцяв, що виросте, і забере сестричку з сиротинця, тому він з нетерпінням чекав на своє повноліття, а у людей тихцем питав, як це зробити, навіть до голови сільради ходив за порадою.

Та батько не встиг, бо поки він ріс, дівчинку удочерила якась родина, і забрала в іншу область, а в дитбудинку цю таємницю не могли розголошувати. Тому мій батько жив всі ці роки з важким тягарем на серці, не знаючи, де його сестричка, що за люди її забрали, і як їй зараз живеться.

Мій батько одружився, у них з моєю мамою народилося три дівчинки, я найстарша. Тато мій, коли дивився на нас, своїх донечок, завжди змахував з очей скупу сльозу, коли я подорослішала, то зрозуміла чому так відбувається – він дивився на нас, і згадував про свою сестричку.

Про те, що дива таки трапляються, і якщо чогось сильно прагнеш, то воно обов’язково станеться, я переконалася на власному житті.

Тітка Марта таки зустрілася з моїм батьком, вона сама нас знайшла. Ми з Хмельницької області, а її доля занесла в Чернігівську.

Удочерили тітку дуже хороші люди, які лише нещодавно, обережно розповіли їй її історію, тож тітка дізналася, що десь у неї є батько і два брати.

Їй дуже захотілося відшукати своїх родичів. На жаль, мій дідусь вже у засвітах, тому батька свого тітка не побачила. Середній брат давно живе за кордоном, він з родиною виїхав аж в Аргентину. А ось мого батька тітка Марта таки розшукала, і це для нього стало основною подією його життя, адже він так мріяв про цю зустріч з сестрою.

Сталося це перед моїм весіллям. Ми готувалися до торжества, на нашому подвір’ї було багато людей, а коли в наш двір зайшла незнайома жінка, мій батько застиг на місці – серце йому підказало, що це вона, його Мартуся.

Вони обійнялися і мовчки плакали, а з ними заодно і ми усі, плакали від щастя, що Бог такий добрий до нашої родини.

На моєму весіллі була дорога гостя – тітка Марта приїхала разом чоловіком і двома своїми донечками, моїми двоюрідними сестричками. Яке ж це щастя, що наша родина, попри всі труднощі, знову разом.

Джерело