Мій чоловік отримав спадок. Не стало  його улюбленого дідуся, який за життя був великою людиною. Він керував великим заводом.

Все життя дідусь матеріально допомагав своїм близьким. Ось і тепер нас не залишив. Заповів кругленьку суму всім онукам.

Ми почали думати, куди витратити гроші, що звалилися на голову. Перше, що спало на думку – закрити іпотеку і позбутися нарешті цієї кабали.

Але чоловік заявив, що ми її й так згодом закриємо. А дідові хотілося б зробити нас щасливими, адже для нього так багато завжди значила родина. Він саме той, хто тримав нас разом. Щоліта, на всі свята збиралися разом, в заміському будинку з двоюрідними братами, тітоньками та іншими родичами.

– Ну, якщо мова заходить про сімейне щастя, то пропоную гарно відпочити, – сказала я, – відвідаємо багато країн, зупинятимемося у найкращих готелях. Що скажеш?

– Вигадаєш теж, – заперечив чоловік, – ми вже минулого року відпочивали. Тобі що мало? Краще купимо круту машину.

– Дід у труні перевернеться, якщо побачить, на що ти спустив його спадок. Давай будемо розсудливими людьми та просто покладемо гроші до банку, на ім’я Максима. Буде йому на навчання та страт у доросле життя.

– Але він ще у першому класі!

– Знаєш, час дуже швидко летить. Не встигнемо озирнутися, вже випускний. А за ці роки якраз відсотки накапають.

– Давай краще потім про це поговоримо.

Ми продовжили своє повсякденне життя, не порушуючи теми грошей. Але через кілька тижнів чоловік прийшов додому з сяючими очима та у збудженому стані. Він схопив мене за руку і потяг надвір, нічого не пояснюючи.

На подвір’ї стояв червоний “Мерседес”. М’які вигини плавно переходили від капота до даху, а потім до багажника. Навколо вже зібралися роззяви. Вони дивились на машину і знімали на камеру.

– Ти з глузду з’їхав? Як ти міг це зробити, не обговоривши зі мною! – Закричала я, відчуваючи, що з очей вже бризнули сльози. Перехожі перевели камери з машини на нас, очікуючи зняти скандал.

– Але ж ми все обговорили, ти хіба не пам’ятаєш?

– Я пам’ятаю, а от ти, мабуть, забув. Ми ж вирішили відкласти гроші на синове навчання!

– Це ти вирішила. А я одразу сказав, що хочу машину. І взагалі, це мій дід, отже, я вибираю.

Образа підповзла до горла. Не зумівши вимовити жодного слова, я кинулася додому. Чоловік піднявся приблизно через пів години, повідомивши, що він поставив машину в гараж, щоб менше дивилися, а нашу “Тойоту” пригнав на стоянку.

Я нічого не відповіла. З того моменту мені важко було з ним розмовляти. Взявши кілька речей собі та Максиму, сповістила чоловіка, що ми їдемо на кілька днів до мами, щоб провітрити голови. Чоловік розлютився, але переконати мене все одно не зміг.

Мама, почувши історію про машину, теж була шокована. Але все-таки запропонувала помиритись із чоловіком. Адже не можна руйнувати сім’ю через такі дрібниці.

– Ця дрібниця, мамо, дуже дорого коштує. Ці гроші могли піти на майбутнє сина, а він просто так узяв і спустив усе на іграшку собі.

Та й куди він їздитиме на ній? На завод? Ну, смішно ж.

– Ну, ти не гарячкуй, Оленко, награється він іграшкою і сам зрозуміє. Згадаєш мої слова. А важливіше за сім’ю нічого немає. Адже це Аркадій Іванович постійно повторював.

– В тому то й річ! Про сім’ю він не думав, коли побіг до автосалону.

Ми допили чай і пішли спати. У будь-якому разі, мама була рада нас з Максом бачити, хоч і за таких сумних обставин. Ми з чоловіком не бачилися. Він дзвонив, але я не брала слухавку. Надсилав повідомлення – я їх не відкривала. Хотіла дати йому час одуматися.

Через тиждень чоловік прийшов до моєї мами. Попросив дати нам кілька хвилин, тому що іншим способом зв’язатися зі мною він не міг. Я запропонувала пройти на кухню, але він запропонував прогулятися.

Спустившись вниз, побачила червоний автомобіль, припаркований біля маминого будинку. Різко розвернувшись, вже збиралася піти назад. Але чоловік узяв мене за руку і ніжно обійняв. Він попросив проїхатися з ним лише один раз.

– Так, машина класна, з цим сперечатися марно, – почала я, але навіщо вона нам? Невже ти не розумієш, що вона не вписується у наше життя і навіть у це місто?

– Ти маєш рацію, – тихо промовив чоловік.

– Правда?

– Так, я багато думав за ці дні. Адже дід завжди казав, що важливіше за родину нічого немає. А я, дурень, мало не зруйнував її через цю машину. Ти пробач мені, Оленка.

– То ти продаси її?

– Так, вже покупця знайшов. Хотів просто насамкінець тебе покатати.

Я посміхнулася і погладила його по щоці.

– Давай, вертайся. Візьмемо Максима та поїдемо додому.

Чоловік продав авто, а гроші поклав на рахунок сина. Але невелику суму він таки залишив, щоб наступну відпустку провести десь у горах. Це, звичайно, не райські острови, але головне, що всією родиною.

КІНЕЦЬ.