На Різдво Оксана вибігла в сіни, бо думала, що то колядники прийшли. Та перед нею не колядники стояли, а Василь.

– Ти чого прийшов? – зніяковіла Оксана.

– Ти ж завтра мав прийти, я ще батькам нічого не казала.

– То зараз скажемо разом.

Василь хутко переступив поріг хати.

Батько Оксани насторожив погляд. Він помітив, як переполохано Оксана гостя зустріла. Стала якось збоку і мовчала.

– Оксанка, неси гроші, колядник прийшов, – попросив дочку батько.

А сам сказав до Василя:

– Ну, що ще скажеш, коляднику?

Мама Оксани стояла поруч з батьком і нічого не розуміла.

– Заміж вашу дочку взяти хочу. Віддасте?- сказав Василь.

– Я то віддам, як вона схоче, а ти що їй дати зможеш? – батько випалив.

– Свою любов

– І все ?

З кімнати вийшла Оксана, тримаючи в руках гроші. Батько дістав звідти кілька більших купюр і простягнув:

– На, коляднику, до обручки докладеш. А то, чого доброго, прийдеться моїй дочці без обручки заміж виходити буде.

Василь хотів так відповісти, та дівчина вчасно смикнула хлопця ззаду за сорочку. І він лише чемно усміхнувся. Оксана пригорнулася до тата і стиха запитала:

– Благословите?

– Благословлю…

А що мав казати? Хоч не дуже радів такому зятеві, бо він – сирота, за душею ні гроша. Та сваритись у Різдво йому не хотілося.

Оксанчина сім‘я у грошах ніколи нужди не мала. Батько уже придивився дочці зятя зі свого кола – забезпеченого. Але дівчина випередила його.

Словом, не встиг засватати, за кого сам хотів, тепер доводилося видавати заміж, за кого просила.

Весілля гуляли без особливого розмаху, зате із солідним подарунком: батьки подарували дочці квартиру в місті!

Молоде сімейне життя було під наглядом Оксанчиних батьків. Хоч і мешкали одні в місті, інші – в селі, та бачилися майже кожного дня. І навіть коли народилася дитина в молодого подружжя, спокій в родині не настав, бо нелюбий зять все ніяк не міг догодити вибагливому тестеві…

Аж дійшло до того, що тесть прямо почав прuнuжуватu зятя. Як не боліла душа, а Оксана, щоб не мучити чоловіка, подала на розлучення. Василь просив Оксану не розлучатись, та вона не передумала. Батько Оксани все говорив, щоб воно знайшла собі нормального чоловіка.

Після розлучення, минали роки, а за Оксаною женихи у чергу не ставали. Схаменувся батько, що, може, й дарма долю від доньки прогнав. Чув від людей у селі, що Василь так і не оженився, а все на заробітки їздить. Уже заробив на хорошу машину, хату хоче будувати. Жінки коло Василя, так і крутяться.

– А чого ти Оксано, свого колишнього не кличеш в гості до дитини? – спитав батько Оксану.

– Так ви ж самі не хотіли, – сумно відповіла дочка.

– Пробач мене, моя дитино. – гірко сказав батько.

Знову наближалося Різдво. Оксана картала себе, що так бездумно повелася на батькові інтриги і не боролася за своє щастя. Як тепер бути.

На саме Різдво, знову почувся стукіт в двері. На порозі стояв Василь. З кімнати вибігла маленька дівчинка з простягнутими руками.

– Татку, ти зустрінеш з нами Різдво? – запитала, заглядаючи йому в очі.

– Зустріну. І всі інші свята також.

КІНЕЦЬ.