Якось Ганна з чоловіком позичили його батькам 167.000 гривень на ремонт дачі – місця, яке його мама, Ассоль Максимівна, дуже цінувала за те, що воно могло стати повноцінним житлом, незважаючи на відсутність опалення та сучасних зручностей.

Незважаючи на те, що самі вони рідко бували на дачі, Ганна вважала себе зобов’язаною допомогти, цінуючи хороші відносини зі свекрухою, а не фінансове навантаження.

Згодом борг відійшов на другий план, тим більше, що Ганна була зайнята новонародженими близнюками.

Ассоль Максимівна виявилася незамінною в цей період, надавши значну допомогу, яку, як вважала Ганна, вона ніколи не зможе повернути.

Через роки, зіткнувшись із необхідністю придбання більш просторої квартири, Ганна обережно заговорила про повернення боргу, але натрапила на ухильність свекрухи та небажання чоловіка, який запропонував вважати борг погашеним за рахунок допомоги Ассоль Максимівни у вихованні дітей.

Подруги Ганни стали на бік її чоловіка, вважаючи, що вимога повернути борr зараз виглядає дрібницею, враховуючи внесок Ассоль.

Проте мама Ганни стверджувала, що кредит є кредитом і його потрібно повертати незалежно від обставин.

Опинившись між подякою свекрухи за підтримку та практичною необхідністю у засобах, Ганна розмірковує, чи варто наполягати на поверненні боргу чи залишити все як є, розглядаючи допомогу сім’ї як компенсацію за надану фінансову допомогу.

Яку пораду ви дали б їй у цій ситуації? Чи варто їй наполягати на поверненні боргу чи залишити все як є?

КІНЕЦЬ.