Антон та Юля чекали на цей день з великим нетерпінням. Відзначаючи 10-річчя свого весілля, вони вирішили провести його особливо: влаштувати романтичну вечерю вдвох вдома, далеко від повсякденної метушні та дитячих витівок.

Вони заздалегідь відправили двох малюків до бабусі та дідуся, щоб ніщо не могло завадити їх вечору. Стіл був накритий у найкращих традиціях: свічки, улюблені страви, м’яка музика.

Юля в елегантній сукні та з легким макіяжем виглядала так само чарівно, як і в день їхнього весілля. Антон,

гарно одягнений, дивився на неї з любов’ю та захопленням. “Ти сьогодні просто неймовірна, як і десять років тому,” – сказав Антон, подаючи їй келих вина. “Дякую, любий.

Цей вечір просто чудовий,” – посміхнулася Юля, торкаючись його руки. Здавалося, все було ідеально, поки раптом не пролунав стукіт у двері.

Вони переглянулися з подивом. “Хто це може бути?” – здивувався Антон, підводячись перевірити.

Відчинивши двері, він побачив перед собою молоду пару з нервовими виразами обличчями. “Вибачте за занепокоєння, ми далеко від свого будинку, і телефони сіли. Ми не знаємо, що робити,” – сказала дівчина, ледве стримуючи сльози. Юля, почувши розмову, підійшла до дверей.

Вона миттєво зрозуміла ситуацію і ухвалила рішення. “Заходьте, будь ласка. Ми допоможемо вам,” – сказала вона, ведучи їх усередину.

Антон та Юля поділилися своєю вечерею з непроханими гостями, запропонувавши їм тепло та затишок їхнього будинку. Розмова за столом стала незабаром ще теплішою і радіснішою.

“Ваша доброта для нас зараз як маяк у темряві”, – вдячно сказав хлопець, дивлячись на них. Цей несподіваний поворот перетворив їхню річницю на щось більше, ніж просто на романтичну вечерю.

Він нагадав Антону та Юлі про важливість доброти, гостинності і про те, як важливо ділити радість і тепло свого будинку, навіть із незнайомцями.

КІНЕЦЬ.