Я ніколи не була авторитарною матір’ю. Допомогти дочці, коли попросить, – це, будь ласка. Поділитися своєю думкою я теж могла, але ніколи її не нав’язувала, залишаючи доньці право приймати рішення.

Моїй Христині двадцять три роки. Є освіта, робота. Нещодавно ще й заміж збиралася. Я раділа, що у дочки практично повний комплект всього, що потрібно для щастя.

Щоправда, її вибір мене трошки бентежив. Антон, так звати колишнього нареченого Христини, на десять років її старше. І у свої тридцять із хвостиком він продовжує жити з батьками. На мою думку, для чоловіка це не нормально.

До того ж в Антона, за словами дочки, мати – справжній ураган. Скрізь наводить шум, скрізь пхає свій ніс і ніколи не замовкає.

Рятує від неї лише відстань, та й то не зовсім. Телефонами зараз всі користуватися вміють.

Я якось делікатно натякнула Христині, що її обранець, швидше за все, мамин синок, а це зазвичай не лікується. Але дочка запевнила, що все гаразд:

-Антон весь час сперечається зі своєю матір’ю, так що дарма переживаєш!

-А якщо він такий самостійний, що ж досі своє житло не придбав? – поставив питання чоловік, яке посоромилася запитати я.

-Ну, ось так у нього склалися обставини, – зітхнула Христина.

На той час вони просто зустрічалися. А два місяці тому дочка повідомила, що Антон зробив їй пропозицію, і весілля відбудеться за пів року.

І тоді знову постало питання про житло. Ми з чоловіком довго думали та вирішили з такої нагоди виселити людей, які орендували у нас нашу другу квартиру.

Але дочці та її нареченому поставили умову: протягом року накопичити на початковий внесок. У нас не великі заробітки, щоб назавжди відмовлятися від грошей зі здачі житла.

Діти погодилися. І невдовзі Антон, розповів про це своїй матері, попри складні стосунки з нею. Ось тільки деякі деталі опустив.

Адже коли справа дійшла до знайомства з цією фурією, вона в якийсь момент заговорила про нашу квартиру. Спочатку це були безневинні захоплення. Мовляв, як добре, що молодим не потрібно поневірятися по чужих кутах. А потім, варто було Антону та Христині відлучитися в магазин, як ми з чоловіком раптово отримали ділову пропозицію:

-Давайте я заплачу вам якусь суму, наприклад сто тисяч гривень, а ви за це відпишете моєму Антону половину квартири. Має ж бути в нього хоч якась власність!

Ми від безтактовності ледь не заніміли. Половина нашої квартири коштує набагато більше за ту суму, що запропонувала майбутня сваха. Та й продавати ми нічого не збиралися, тим більше у такому ключі.

-У нас з молодими зовсім інша угода, – нарешті видавив із себе чоловік і розповів цій наглій тітці, про що ми домовилися з Антоном та Христиною.

-Ви хочете увігнати мою дитину в кабалу!

-Ну, він же не один платитиме за іпотеку, – знизала плечима я.

-Ні, це не вихід! А я вам запропонувала хороший варіант. Чого ламатися?

-Підбирайте вирази. У нас на цю житлову площу свої плани. Вона, на хвилинку, непогано підгодовує нашу родину.

-Вам що, мало моїх ста тисяч? Сума чимала.

Нас розібрав нервовий сміх, і тут на шум прийшли Антон та Христина. Наречений видав, що він уперше за довгий час згоден зі своєю матір’ю. Обдумавши почуте, дочка поставила його на місце:

-Це квартира батьків, і тільки вони мають право розпоряджатися нею. Тому не кажи нісенітниці, вже вибач за різкість. Іпотека – дуже хороший варіант.

-Ну, це дуже довго! А так у мене набагато швидше з’явиться свій законний кут, – продовжив сперечатися Антон.

– Міг би раніше подбати про квартирне питання, вже не маленький. А простягати лапи до чужого багато розуму не треба, – не витримав чоловік.

-Якщо не погодитеся на наші умови, не буде весілля, – поставив ультиматум Антон.

-Через якусь квартиру готові зруйнувати щастя доньки! Та що ви за батьки такі? – Почала голосити його матуся.

Христина була готова розплакатись від такого повороту подій. Антон почав забирати свої останні слова назад, але якось невпевнено. Було видно, що він боїться своєї матері.

Хоч це і не в моїх правилах, але я просто при всіх запитала у дочки, чи точно вона готова вийти заміж за цю людину після того, що вони наговорили з матір’ю. Христина, попри свої почуття, миттю зібралася і вирішила, що ні.

-Ви з татом у корінь дивилися, коли казали, що Антон міцно тримається за спідницю мами, – посміхнулася вона, а потім звернулася до нареченого, сказавши, що їм не по дорозі. Не готова вона все життя воювати за нього зі свекрухою.

Антон переступав з ноги на ногу, смикав край светра, але так і не заговорив. Натомість висловилася його мати. Гучно, чітко й у таких виразах, що в нас ледь вуха не зав’яли.

-Підемо, Антончику, з цього жахливого будинку. Ти ще зустрінеш свою долю, – сказала вона своїй дитині.

З того часу ми їх не бачили та не чули. З одного боку, шкода, що весілля доньки не сталося. З іншого, її життя перетворилося б на пекло, погодься ми на пропозицію колишньої свахи. Та й нам би теж несолодко довелося.

КІНЕЦЬ.