Знаєте, як би там не було, але Тамара Василівна була хорошою жінкою. Найкраще, що вона зробила, так це виховала свого сина Андрія, який є тепер моїм чоловіком.

Різне в нас було з моєю свекрухою і сперечалися і мирилися, але як треба було, то вона все мені допомагала, і з дітьми могла посидіти. Хоча останнім часом Тамара Василівна мені сильно надокучала, вже пізніше я дізналася, що причиною того була недуга.

Коли ми почали лікування то було вже пізно і єдине, що ми могли зробити, так це відтягнути останню хвилину. Лікарі нам казали, що випадок важкий, але шанси є.

Коли гроші почали закінчуватися, я навіть запропонувала чоловікові віддати на лікування ті гроші, що ми відкладали на автівку.

Не легко нам ті гроші далися, та й я вже уявляла, як буду їздити у справах на новенькій автівці.

Та як не старалися, скільки б грошей не пішло, Тамара Василівна відійшла у інший світ.

Важко мені було, а моєму чоловікові, ще гірше було.

Я намагалася підтримати Андрія, але це було не так легко.

І ось вчора попрощалися ми з Тамарою Василівною. В цей день найрідніші і найближчі люди зібралися і розділили з нами це горе. Сьогодні ж я зрозуміла, що з вечора залишилось багато їжі і вирішила, частинку віддати сусідці.

Галина самотня жіночка, з нею ми давно спілкуємося, дітей вона не має і хоч іноді характер скверний, та допомогти може.
І ось заходжу я до Галини, приношу трішки зі столу. А сусідка вирішила мене запросити на чай.

Почала вона мене розпитувати, хоч і намагалася співчувати, але потім від неї почали відлітати дивні коментарі.

– Я б на твоєму місці взагалі б не горювала. Ти що, забула скільки нервів тобі свекруха з’їла? Тим більше, вам в спадок її хата може перейти. Ну невже це не супер? – сказала Галина.

– Не розумію, я ти можеш таке казати – відповіла я.

– Невже тобі нікого й нічого не шкода?

– Єдине, що мені шкода, так це ті гроші, які ви витратили на Тамару Василівну. Вона б і так не довго ще на цьому світі ходила, а так би ви автівку мали б нову.

Я не знала як на це реагувати, тож просто вийшла і навіть не попрощалася. Хоч минуло небагато часу, але Галина й не збирається вибачатися. Вона думає, що це я неввічливо поводилася і маю вибачитися.

А що думаєте ви? Хто в тій ситуації має рацію? І як би ви вчинили на моєму місці?

Джерело