Моя свекруха їздила цими вихідними в гості до дочки. Три дня було спокою в хаті. Та та тільки переступила поріг, як почалися ті верески. То кошик поставила не на то місце, то ще чимось не вгодила по господарстві, хоч я так старалась робити все ідеально.

Але, мабуть, Софії Іванівні, три дня доводилось себе тихо і культурно поводити, тому тепер в неї стільки того негативу назбиралось.

Живемо ми з сім’єю в мальовничому селі на Хмельниччині.

Свій особняк, своє подвір’я і сад. Тай господарство тримаємо, а як же в селі без нього. З чоловіком у нас двоє дітей, син і дочка.

Син цього року у випускному класі, а донечка вчиться у четвертому класі. Чоловік працює на заводі головним енергетиком, тому цілими днями його немає вдома.

А я працюю у місцевій продуктовій крамничці по змінно, тому, як то кажуть, завжди у свекрухи під боком. Інколи буває таке відчуття, що в моєї свекрухи вже алергія на мене.

Свій поганий настрій вона завжди має на кого зігнати. Софія Іванівна, жінка і ще з тим характером, все любить тримати під контролем і всі мають їй підчинятися.

А якщо щось іде не за її сценарієм, то начувайтеся всі хто вдома. Вона таку сценку розіграє, що всі родичі збіжаться її жаліти і рятувати, бо її ніхто не любить в тій хаті і не поважає.

Та цими вихідними у мене був справжній рай, моя свекруха зібралася в гості до дочки, там в зятя день народження: “Трохи поїду відпочину від вас”.

Я й не перечила, хоч і господарства на мої одні руки залишалось немало. Чоловік-то особливо ніколи не втручається чимось допомогти, тай свекруха говорить, що він наш годувальник, тому мусимо його шанувати.

З розумінням і навіть з деякою радістю віднеслася до цієї поїздки.

Коли свекруха поїхала, то хоч мені і було самій важко, та я старалась виконувати все ідеально. Бігала по господарстві, як бджілка, все по графіку виконувала. Підтримувала всюди чистоту і порядок.

В дома наготувала поїсти на кілька днів, напекла випічки і попрала всю одежу і постільне. Щоб свекруха приїхала в чистоту і щоб їй було приємно.

Тай не можу навіть вам передати, наскільки мені морально було легко. Мій мозок наче на курорті побував, ніхто мене не чіплявся і я морально відпочивала, хоч фізично роботи вистарчало.

Та Софія Іванівна мабуть навіть і не помітила моїх старань. Вже з самого ранку після ночі нас розбудили сильні верески. Свекруха шукала кошик, який завжди був в коморі на видному місці.

Потім за сніданком їй не сподобалось, що я приготувала, не вистарчало солі в страві і салат був не такий. А потім згадала, що в стодолі хвіртка була не добре зачинена.

Тут і понеслась, чоловік швидко метнув з-за столу і побіг до автівки бо спішив на роботу. Діти пішли в школу, а я залишилась, як стебелинка в полі, одна.

Довелось мені вислуховувати цілу купу всіляких претензій в мій бік. Та хіба ж так можна? Невже свекруха ніколи не задумується, що своїми діями мені шкодить.

Моє ж серце з кожним разом ставатиме все черствіше по відношенню до неї. А старість не за горами і вона потім захоче від мене тепла і ласки. А де я їх маю почерпнути? Коли кожен раз вислуховую він неї одні докори і образливі слова.

Джерело