Я розлучилася із чоловіком рік тому. Ну як розлучилася. Ми посварилися. Мені не сподобалося, що два дні його не було вдома, і я не знала, де він. А коли на третій день він повернувся, то не хотів нічого пояснювати. А мої питання вважав недоречними та образливими. Слово за слово і … Не знаю, як вийшло, але я його образила. Не сильно. Але… Загалом, судіть самі.

Справа в тому, що коли він повернувся додому, я займалася прибиранням квартири. Я завжди займаюся прибиранням, коли нервую. І так вийшло, що коли він увійшов, я мила підлогу у передпокої.

— А ось і я, — радісно сказав він.

Він був такий щасливий. А мені стало цікаво, де він вештався ці два дні. Я запитала його. Також поцікавилася, чому до нього не додзвонитися, і чому він сам не подзвонив.

Ось тоді він і назвав мої запитання безтактними і такими, що ображають гідність чесного чоловіка.

– Я доросла людина! – гордо відповів він. — І маю право жити так, як мені завгодно. І я не зобов’язаний перед тобою звітувати.

Я не знаю, як це сталося, але… Тільки він це сказав, я одразу пройшлася по його обличчю тією найбруднішою ганчіркою, якою мила підлогу в передпокої і тому тримала в той момент у руках.

Якийсь час ми мовчки дивилися один на одного.

— Пробач, — тихо сказала я, злякано дивлячись на його мокре й брудне обличчя. – Я зараз все витру.

І я кинулася шукати чистий рушник, але його гордий, впевнений і спокійний голос зупинив мене.

— Не турбуйся, — гідно сказав він. — Це вже зайве. Далі я сам. А ти збирай свої речі і пішла геть. Тільки спочатку, помий підлогу.

Я так і зробила. Домила підлогу, зібрала свої речі та поїхала до батьків, за місцем своєї реєстрації. Це не далеко. Усього дві зупинки на трамваї. А потім ми розлучилися.

А раптом він подзвонив. Рік по тому! У неділю вранці. І почав говорити, що жалкує про те, що сталося, просить вибачення і благає повернутися назад прямо сьогодні. Сказав, що за той час, доки ми не бачилися, він зрозумів, що втратив. Сказав, що я це найкраще, що було в його житті. Сказав, що любить мене тепер ще більше, ніж раніше.

Мені було приємно таке почути. І я погодилася повернутись до нього вже сьогодні.

Я зібрала свої речі та поїхала. А за півгодини я увійшла до квартири колишнього чоловіка.

— Якби ти знала, як я радий, що ти повернулася, — сказав він. — Якби ти… Проходь. Ти вибач, у мене не прибрано, – він глянув на годинник. — О-о, як швидко літає час! На жаль, мені зараз треба тікати. Ми з товаришами домовилися сьогодні зустрітись. У нас важливі справи у секції рибалок-спортсменів. А ти розташовуйся тут, господарюй, загалом, почувайся як удома. Хоча чому як? Це тепер знову твій дім. Але на вечерю ми повернемося. Приготуй нам щось смачненьке. Щоправда, у мене нічого немає із продуктів. Але ти можеш сходити до магазину. Гроші я переведу тобі на картку.

Він пішов. А я пройшлася квартирою. І те, що я побачила, вразило мене до глибини душі. Бруд, який він тут розвів, описати неможливо. Це треба бачити. Найбільше мене налякала кухня. Я покинула її майже відразу, як увійшла. І мені стало сумно. Я зрозуміла, навіщо він попросив мене повернутись. І ніякого кохання в нього до мене немає. А йому просто потрібна була прибиральниця.

Він зателефонував за три години. Запитав, як у мене справи. Я відповіла, що в мене все добре, що зараз я займаюся прибиранням у квартирі. У цей момент я йшла із подругою в кіно.

– Прибирання – це добре, – сказав він, – але ти не забудь, що ввечері у нас гості. Встигнеш? Адже тобі ще потрібно в магазин сходити і все приготувати.

— Я все встигну, — відповіла я, — ти не хвилюйся. О котрій годині ви повертаєтеся?

— До восьмої вечора.

— До восьмої я все встигну.

– Нас буде семеро, – сказав він. — Я ще троє чоловіків, а з ними три жінки.

— Жінки — теж рибалки та спортсмени?

– Типу того. Ти не проти?

– Я не проти.

— Гроші на продукти я тобі віддам, добре?

– Добре, – відповіла я.

— До зустрічі, кохана.

– До зустрічі.

Протягом дня він дзвонив ще кілька разів. Цікавився як у мене справи. Я відповіла, що в мене все чудово. Останній його дзвінок був о 19-45. Він попередив, що вони вже під’їжджають. Я сказала, що в мене вже готово. З того часу він більше мені не дзвонив.

КІНЕЦЬ.