Через своє нелегке життя подалася Віра на заробітки, вибрала Італію, бо туди вже поїхало багато жіночок з їхнього села. Вибору особливо у неї не було, бо стала сиротою ще дитиною, після чого її забрала рідна тітка в інше село.

Це було краще, аніж йти в сиротинець, все ж, до близької рідні пішла. Але у тітки було своїх четверо дітей, і, звичайно, вона насамперед про них дбала, тому на племінницю у неї не вистачало ні сил, ні грошей. Віра терпіла, але часто мріяла про те, як у неї нарешті з’явиться свій дім.

Проте, свій дім не з’явився навіть тоді, коли вона вийшла заміж. Відразу після закінчення школи до тітки прийшла сусідка, і стала говорити, що добре було б, якби її син засватав Віру.

Мовляв, син у неї чоловік серйозний, господар добрий, та й буде жити племінниця поряд з тіткою, зможе в гості забігати.

Василь був старшим за Віру на 12 років, він і справді був добрим господарем, але не любила його Віра, і не змогла полюбити навіть після того, як у них народилося троє спільних дітей.

Жили вони разом із свекрухою, яка намагалася не втручатися в їхнє життя, але ніколи і доброго слова не сказала невістці, лише роботу їй шукала, якої в селі завжди багато було. А якщо щось було не по її, то скаржилася сину, а той вже дружину вичитував.

Так і жили, Віра всю свою любов віддавала дітям, а до чоловіка і його матері вона просто звикла. Коли діти виросли і поїхали з дому, Віра зрозуміла, що і їй треба їхати, бо так ніколи господинею в своїх хаті і не стане.

Відпускали чоловік і свекруха її за кордон неохоче, але вона їм сказала, що буде гроші на нову хату заробляти.

Гроші вона і справді заробляла на новий будинок, але вона твердо вирішила, що він буде її, а не свекрухи, тому всі зароблені євро складала на купку, додому нічого не висилала. Це не сподобалося ні чоловікові, ні його мамі.

Першою забила на сполох свекруха – мовляв, поїхала, а грошей нема. Потім і чоловік підхопив – або повертайся, або розлучаємось.

А Віра наче зраділа такій пропозиції – діти уже дорослі, їй лише 43 роки, вона в новій країні де є можливість заробити гроші, то ж розлучення точно не найгірший варіант.

Десять років Віра додому не їхала зовсім, навіть на весілля дітей не приїжджала. Вони під впливом батька дуже образилися на матір, яка їх кинула і грошима нікому не допомагає.

В Італії Віра зрозуміла одне – ніхто тобі не допоможе, якщо ти сама собі не допоможеш. І тому вирішила, що спочатку купує будинок для себе, щоб мала де жити, коли повернеться, а потім вже по можливості буде допомагати дітям.

Все зробила Віра так, як планувала – приїхала в Україну, купила собі будинок, а потім повернулася в Італію, щоб дітям трохи допомогти.

Всі зароблені гроші ділила на три частини, і відправляла всім однаково, та це не покращило її стосунків з дітьми, вони і далі продовжували бути на боці тата, вважаючи, що мама вчинила дуже егоїстично.

А яка Ваша думка? Віра і справді неправильно зробила, коли в першу чергу подбала про себе?

Джерело