10 років тому я вирушила до Італії на заробітки, мотивована майбутнім моїх дочок. Я була матір’ю-одиначкою, яка прагнула профінансувати їхню освіту.

На щастя, обох прийняли на бюджет, скасувавши тим самим плату за навчання. Ця можливість дозволила мені купити квартиру для Ольги, моєї старшої дочки, оскільки вона готувалася до заміжжя.

Згодом я почала ремонтувати наш сільський будинок, і процес прискорився, коли Оксана, моя молодша дочка, вийшла заміж: її чоловік допомагав мені у цій справі.

Я майже не поверталася додому, щоби заощадити на витратах. Я перераховувала все, що заробила, подбавши про те, щоб гроші були порівну розділені між моїми доньками.

Вони часто дзвонили з фінансовими запитами, і я підкорялася. Цього літа я планувала повернутися, але в обох дочок були домашні проекти, які потребували фінансування.

Отже, я відклала свою подорож. Однак нещодавня розмова з моєю матір’ю змінила мій погляд. Вона переконувала мене розставляти пріоритети у потребах,

усвідомлюючи, що мої дочки, очевидно, більше цінують не мене, а мою фінансову допомогу. Перевіряючи цю теорію, я повідомила дочок про те, що беру відпустку на роботі і не зможу допомагати їм фінансово.

Їхня реакція підтвердила побоювання моєї матері: не було сумніву, що вони були більше зацікавленими грошима, а не моїм благополуччям. Я зрозуміла, що настав час почати розставляти пріоритети для себе.

КІНЕЦЬ.