У шлюбі ми 24 роки. 20 років тому я зрадила чоловіка, і він увесь час мені це пригадує, хоч живе зі мною. Нібито намагався забути, але не може.

У нього до мене дуже теплі почуття, як до рідної людини, але нема кохання, як до жінки.

Чотири роки тому він мені зрадив і хотів піти, але не склалося. Залишився — нібито через житлове питання.

Три роки ми прожили більш-менш, я намагалася забути, вчилася довіряти йому. А цього року він знову завів роман на роботі.

Хотів тишком-нишком, не вийшло. Проте я знаю, що вони й досі мають якісь рідкісні зустрічі. При спробі обговорити йде у глуху відмову, каже, нічого немає і не було, це я все вигадала.

А я бачила листування, оплати готелів та інше. І тепер не можу не шукати постійно доказів брехні, зради.

Чоловік бреше навіть у дрібницях. Постійно намагаюся все контролювати, витрати, листування і так далі, наскільки це можливо (телефон запаролений).

Так жити неможливо, я стомилася. Відвертої розмови не виходить.

Він увесь час зі мною ніби сперечається — колючий, агресивний. Ледве що не по його, маніпулює мною, нагадуючи мені минуле.

Я вже втомилася від цього. Він намагається робити з себе чесну людину через моє почуття провини.

Нібито, якщо я б тоді йому не зрадила, то й в нього такого бажання ніколи б не виникло.

Можливо таким чином він намагається помститися, але навіщо тоді протягом багатьох років він жив зі мною. Не розумію, що робити в цій ситуації.

КІНЕЦЬ.