Дорога додому для Катерини була цього разу важкою, як ніколи. В голові крутилася одна лише думка – “не встигла”… І нічого уже виправити неможливо…

Вона б і рада була приїхати швидше, та дорога з Єгипту не близька. Ну навіщо вона тільки туди полетіла? І чому саме зараз трапилося непоправне, тепер їй все життя доведеться з цим жити.

Мами не стало три дні тому, пішла вона у вісні, тихо. А зранку сусідка, яка забігала часто до неї, побачила, що Марія вже спить вічним сном, і відразу стала набирати її доньку, Катю. Але та не відповідала, бо саме в цей час полетіла на відпочинок в Єгипет.

Повідомлення літня сусідка сама писати не вміла, тому попросила свого внука, щоб той допоміг. Але і повідомлення Катя прочитали лише ввечері, коли після відпочинку на морі, нарешті, добралася до єдиного місця на рецепції, де був інтернет.

Вилетіти того ж дня їй не вдалося, не все так просто, занадто далека дорога, тому і не встигла донька на похорон матері. Набрала сусідку, попросила, щоб та зробила все, як треба, а вона щойно приїде, все їй оплатить.

Так важко на душі у Каті ще не було ніколи. Мама її сама ростила, бо народила свою єдину донечку в доволі пізньому віці, вже майже 40 років тоді Марії було, і “для себе”.

Марія вродою вдалася не дуже, от в селі її ніхто і не засватав, а далі свого району вона і виїжджала не часто, тому так і залишилася з сивіючою косою.

А потім в селі агроном новий з’явився, був всього пів року, та й знову повернувся у рідні краї, де мав, напевно, родину.

А от Марія після цього зрозуміла, що при надії. Їй мама говорила, що це гріх великий, а вона відповідала, що дитинка – це неабияке щастя, і що тепер вона не хвилюватиметься за свою старість, бо матиме біля себе рідну душу.

З появою дитини Марія аж розцвіла, і наче помолоділа. До неї навіть став свататися місцевий вдівець, але заміж вона не захотіла, бо вирішила, що тепер має заради кого жити.

Донечку свою вона ростила як квіточку, дуже старалася, щоб Катруся її вивчилася і в люди вибилася. Після школи донька в місто поїхала, в університет поступила. Вивчилася, і захотіла залишитися в місті.

Мама не перечила, бо щастя дитини для неї завжди було на першому місці. Марія навіть город продала, щоб допомогти доньці своє житло в місті придбати.

Все у Катерини було добре, вона швидко піднімалася кар’єрними сходами, непогано заробляла, от тільки для того, щоб заглянути до мами хоч на кілька годин, вона часу ніяк не знаходила.

Потім у Катерини, нарешті, з’явився багатий наречений. Вона з ним в село не любила приїжджати, бо соромилася трохи того, як її мама виглядає.

Ні, це не через вік. Все через улюблену мамину зелену кофтинку, на якій дірок було більше, ніж гудзиків. Катерина просила маму викинути річ у смітник, навіть привезла їй кілька нових, красивих кофтинок.

Але Марія ті в шафу поскладала, а сама і далі продовжувала ходити в своїй улюбленій зеленій кофтинці. Щоправда, усі дірочки вона старанно позашивала, щоб донька не злилася, але Катерина не переставала картати матір за її неналежний вигляд.

Нарешті, таксі підїхало до воріт. Хата стояла дуже сумна, з неї віяло таким холодом, що Катерині навіть не хотілося туди заходити.

На подвір’ї поралася сусідка, яка запросила Катерину з далекої дороги зайти в хату. Перше, що кинулося дівчині у вічі – це мамина зелена кофтинка, яка висіла на бильці її ліжка, наче от вона зараз зайде і має її одягнути.

Катерина вперше за три дні дала волю сльозам. Вона притулила кофтинку до себе, і відчула запах її найріднішої матусі, а ще, її тепло, яке ні з чим не порівняти.

Бережіть своїх батьків, дорожіть кожною хвилиною, проведеною з ними, поки є ще час і можливість…

Джерело