Настя завжди любила тишу та спокій. І своїх батьків також. Вони для неї були авторитетом у всьому.

Сказали – треба добре вчитися. І Настя добре вчилася. Місцями навіть чудово.

Сказали бути вдома о 7-й годині вечора. І Настя завжди була вдома рівно о 7-й.

Сказали, що треба вступити до інституту на економіста. Вона туди і вступила.

Її мама завжди дивувалася розповідям колег про своїх дітей: хтось відмовлявся вчитися, у когось був перехідний вік, хтось не чемно розмовляв з батьками, хтось гуляв відчайдушно.

Вона закочувала очі і хитала головою і думала, що їй дісталася не дочка, а золото.

…………………..

Йшов час. Настя закінчила інститут та вийшла на роботу. А потім у гостях у однієї своєї подруги, познайомилася з Євгеном, який став до неї залицятися. Він був таким самим, як і вона: спокійним, врівноваженим, він теж добре навчався в школі, закінчив інститут і влаштувався на роботу.

-Ах, Який позитивний хлопчик! – сказали батьки.

– Він буде чудовим чоловіком! Дивись, не проґав!

Настя дивилася на Євгена і не знала: любить вона чи ні. Ну так, симпатичний, ну так, добрий, хороший, начебто надійний. Але хіба таке має бути кохання. Хіба не повинні літати метелики в животі, хіба не повинна вона ширяти в небесах від щастя, хіба…хіба….хіба….

Це все турбувало Настю.

-Мамо, а як ти зрозуміла, що ти в тата закохалася? – запитала вона у мами.

-Ну як. Тато твій позитивний у всіх відносинах. Хіба ж можна було в нього не закохатися?

«Так. Тато у мене позитивний …. але де ж тут пристрасть? Де ж тут вир почуттів і думок? Де?»

Але батьки сміялися над Настею і говорили, що все це буває тільки в книгах, а за фактом потрібно вибрати відповідного партнера.

Тут Євген зробив Насті пропозицію і вона погодилася.

………………

Настя прокинулася, потяглась у ліжку та посміхнулася новому дню.

“Все ж таки, як здорово жити окремо від батьків!” – промайнуло в неї в голові.

Вона була вдячна Євгену за те, що він зустрівся їй на дорозі, за те, що вони одружилися, за те, що відкрив їй свободу. Вона стала дорослою жінкою. Вона могла ходити куди їй заманеться, витрачати стільки грошей скільки захоче, купити те, що їй раптом сподобалося, приготувати те, що їй зараз хочеться, а головне гуляти стільки і коли захоче.

Євген швидше за все відчував те саме. Принаймні, Насті так здавалося. Тому перші кілька років їхнього шлюбу вони гуляли допізна, ходили до нічних клубів, їздили з ночівлею до друзів. І їм було чудово!

Але потім їхнє життя стало входити до розміреної колії. Вони більше сиділи вдома і Євген поступово почав контролювати їхній бюджет і життя Насті. Але Настя цього не помічала.

-Настя, мені здається, що нам час подумати про дитину, – сказав Євген.

-Чудова ідея, – підтримала Євгена Настя. І кинулась у цю ідею з головою. Але дитина до них так і не приходила.

-Ну нічого, – казав Євген. – Колись це обов’язково трапиться.

Настя кивала головою на знак згоди.

……………………….

-Євгене, а давай сьогодні поїдемо в якесь місто, яке недалеко знаходиться. Погуляємо там, переночуємо, а завтра повернемось додому. Га?

-Ну ось ще! Навіщо? А раптом нам там не сподобається?

-Якщо не сподобається, то в інше поїдемо!

-Ні! Я не люблю нічого нового. Ми, як завжди, підемо в нічний клуб. Тобі ж там подобається.

-Та не хочу я в нічний клуб! Раніше мені було цікаво там, а зараз… Ну, що там робити?

-Тоді ми нікуди не підемо!

Настя зітхала. Вона тільки почала бачити, що Євген має мінуси. І головний мінус був у тому, що він не любив нічого нового. Кожен день Євгена був розпланований вже давно. Щоп’ятниці вони ходили в нічні клуби або гуляли, у суботу відсипалися, а вранці в неділю їхали за продуктами. У відпустку їздили обов’язково у січні на гірськолижний курорт та у липні на море. При цьому нічні клуби були одними і тими самими, та й країни теж.

-Я – консерватор, – гордо говорив Євген. І Настя раптом зрозуміла, що вона тяжітиме всім цим.

Ні, вона могла б поїхати кудись одна, але Євген був проти.

-Це машина моя, раптом ти з нею щось зробиш. Та й ще бензин – це витрати!

-Давай тоді купимо машину мені! – пропонувала Настя.

-Та навіщо тобі! Ти ж сама і не їздиш нікуди – я тебе завжди вожу.

Настя зітхала. Так Настя раптом відкрила, що її чоловік намагається обмежити її, як і раніше, батьки і любить, щоб вона його слухалася.

-Як же я цього раніше не помічала? – дивувалася Настя. – Та ні, напевно, помічала, але не надавала великого значення. Адже все-таки Євген витяг її з-під батьківського контролю і вона йому була вдячна.

……………………..

Йшов час. У житті Насті жодних змін не було. Це була рутина, яка затягувала та затягувала. Євген ставав все зануднішим і зануднішим. Він почав просити від Насті звіту: де вона була, з ким, скільки витратила і почав економити у всьому. Настю це дратувало дедалі більше. А ще вона ніяк не могла зрозуміти навіщо економити – адже в обох були хороші заробітні плати і все у них було – і кілька квартира, і машина і дача. Їй все частіше не хотілося йти додому. І вона вигадувала собі роботу, походи до фітнес-клубу, а у вихідні біг у парку.

Але подруги заздрили їй та Настя не розуміла чому. Напевно тому, що в її житті була суцільна сталість, а їхнє життя вирувало.

……………………..

-Куди зібралася? – Євген підозріло глянув на дружину.

-Як Куди? – Настя навіть здивувалася. – До парку, бігати. Підеш зі мною?

-Я?! Нізащо.

-Ну а що? Посидів би на лавочці, подихав повітрям, – Настя з надією подивилася на Євгена. Їй хотілося повернутись у той час, коли вона вперше відчула свободу.

-Настя, Ну ти придумаєш теж! Ні. Іди одна.

Настя вийшла на вулицю, повільно дійшла до парку і сіла на найближчу лавку. Бігати їй не хотілося. Вона сиділа і думала: де вона зробила помилку. Чому в цьому своєму чудовому, як вважають її подруги, житті, воно нещасливе? Вона знала, що якась Олена або Світлана їй скажуть, що вона знахабніла, що вона не знає що таке виживання, і що таке коли чоловік гуляє або ….. Та яка різниця! Це їхнє життя та їхній досвід, який їм навіщось потрібен, а вона, Настя, хоче просто бути вільною. Адже відчувши свободу хоч одного разу, від неї важко відмовитися.

-А може, це і не свобода була зовсім, – пробурмотіла Настя тихенько.

-Що ви сказали, вибачте? – пролунав поруч чоловічий голос.

Настя здригнулася. Поруч із нею сидів молодий чоловік приблизно її віку. А вона й не помітила, як він підсів до неї.

“А що, на сусідню лавочку не можна було сісти?” – Невдоволено подумала Настя.

-Я з вами не розмовляла, – різко відповіла Настя. Вона піднялася з лави і побігла. Чоловік побіг поряд. Він мовчав, Настя теж мовчала. За кілька хвилин вона зупинилася:

-Ви що, за мною ходите?

-Звичайно, ні! Я просто захотів підняти настрій. Ви були такі сумні, коли сиділи на лавці.

І він почав щось розповідати Насті, показувати фото на телефоні та смішити її.

І Настя справді посміхалася. І на душі в неї якось потеплішало. Так вона познайомилася із Андрієм.

…………………….

І знову потяглися дні. У Насті знову все було як завжди, тільки з’явилася віддушина – Андрій, з яким вона могла бути собою, справжньою та якій могла довірити усі свої думки.

-Настя, я скоро їду, – сказав Андрій. – І так я тут уже довгий час пробув.

-Їдеш? А куди?

-Поки в Європу поїду, а там подивимося. Куди заманеться.

-Класно! А я навіть у сусіднє місто поїхати не можу…

-Настя, ти лукавиш. Якби ти по-справжньому хотіла б, то поїхала. Напевно, тебе зупиняє те, що ти знаєш, що чоловікові це не сподобається, що він почне сварити тебе, а ти любиш, коли все тихо і спокійно… Ти просто хочеш для нього бути доброю.

Настя зітхнула ….. Напевно Андрій був правий і справа не тільки в її чоловікові, але і в ній самій …

А потім Андрій поїхав.

…………………….

-Євгене, я купила квитки на море, у вихідні. Поїдеш?

-Що? Квитки? Звичайно, ні! Здай їх!.

-Ну Женя! Ну давай!

-Настя, – Євген розсердився. – Ти вже доросла жінка, не дівчисько якесь. Все має бути за планом. За планом на море ми їдемо у липні і все ! Як же я втомився від тебе! Вічно тебе тягне кудись! Тільки й роблю, що заспокоюю тебе, щоб не наробила чого. Як дитина, якої у нас з тобою немає і не буде ніколи. Ти взагалі маєш бути мені вдячна, що я з тобою живу, а не знайшов когось іншого, хто народить мені дитину!

Ці слова зачепили Настю. Вона якось різко знітилася, але промовчала.

Так, вона теж мріяла про дітей. Але що вона могла зробити, якщо на оглядах тільки розводили руками!

Звичайно, вона здала квитки і почала жити як зазвичай. Вона відчувала, що в її душі обірвалася якась потрібна й важлива струна.

………………

-Привіт! – Настя озирнулася і побачила Андрія, що біжить за нею.

-Андрій! Ти повернувся!

-Так! Знаєш, сильно скучив.

Вони присіли на лавку і Андрій знову, як і за старих часів, почав розповідати де був, що робив і показувати фотографії.

Настя відчула, як поруч із ним відігрівається її серце. Яке щастя, що він приїхав!

-Настя, адже я не просто так повернувся. Виходь за мене заміж, – раптом сказав Андрій.

Настя не вірила своїм вухам.

-Заміж? Ось так раз – і заміж? А як ми будемо жити?

-Та все буде добре, не хвилюйся. У мене є квартира, і я її здаю. Плюс я ж фрілансер – завжди є замовлення. Подорожуватимемо де захочемо, коли захочемо і з ким захочемо. А якщо нам десь сподобається, то залишимось. Як тобі перспектива?

-Андрій… я…ти мене здивував… мені треба подумати.

……………………

-Ти що? Євген чудовий чоловік. Вірний, господарський, надійний. Посада в нього чудова. Гроші у вас є. Все є. А у твого Андрія – що? Адже нічого за душею, – мама Насті сплеснула руками. – Навіть не думай про розлучення.

Настя дивилася на маму і раптом зрозуміла, що вони зовсім різні люди і, по суті, її мамі начхати на бажання Насті. Для її мами важливим є лише те, щоб у Насті було все як у людей. Хоча б на вигляд.

-Так, мамо. Звичайно, мамо, – сказала Настя. Але в цей момент ухвалила зовсім інше рішення.

……………………..

-Чесно сказати, ми всі були здивовані, – Настя сиділа за столиком кафе поряд із подругою. – Як ти змогла взяти та розлучитися з чоловіком? У вас все було добре.

Настя посміхнулася.

-Так, було добре. Я не спорю. Але щастя не було. Ось тому й розлучилася.

-І як ти тепер? – подруга співчутливо подивилася на Настю.

-Добре. Чудово!

І Настя стала розповідати про країни в яких вона побувала, як вона з другим чоловіком їздила на розкопки, як вони лазили по скелях, як жили в одному місті цілих 4 місяці і організували екскурсійне бюро, а в іншому місті влаштовували квести, якось вирішили попрацювати на зборі оливок і що вони ведуть свій канал на ютубі.

-Оце так! Здорово! – Подруга дивилася на Настю, відкривши рот.

-А знаєш що трапилося ще? – Усміхаючись запитала Настя. І не чекаючи відповіді сказала. – Я вагітна! Уявляєш, на оглядах казали, що я ніколи не матиму дітей, але вони помилилися!

-Мда …., – Настя бачила, як обличчя її подруги стало задумливим. – Дивно!

-Іноді, – продовжила Настя. – Іноді варто перестати боятися і відкинути всі сумніви і зробити крок у порожнечу. І потім, ця порожнеча обов’язково стане спершу стежкою, а потім широкою дорогою.