Ольга маринувала опеньки, як раптом пролунав дзвінок у двері.

Її чоловік Ігор поїхав у справах нещодавно, та й він має ключі… А донька Настя вдома.

-Хто ж там такий, цікаво… – пробурмотіла Ольга й пішла відкривати.

На порозі стояв незнайомий хлопчик років десяти.

-Доброго дня, – привітався він.

– Мені потрібен ваш чоловік! Він вдома?

Ольга застигла від здивування.

-Привіт, – пробурмотіла вона.

– Його немає зараз. А що ти хотів? Може, я можу допомогти?

-Ні, мені особисто він потрібний. Розмова є. Серйозна!

Ольга не розуміла, що відбувається.

-Я потім ще зайду, коли він удома буває?

-Та я навіть не знаю, він то вдома, то їде. А що трапилося? Щось серйозне?

-Поки нічого не сталося, але скоро станеться. Гаразд, я піду.

Ольга з подивом проводжала поглядом хлопчика.

Цікаво, навіщо йому знадобився її чоловік? На яку тему хотів поговорити? Дивна ситуація.

Ігор приїхав додому ближче до вечора. Ольга одразу розповіла про хлопчика.
-Ігорю, до тебе приходив якийсь хлопчик, років 9-10, каже, серйозна розмова до тебе. Мені відмовився говорити, що йому треба. Ти не знаєш, про що йдеться?

-Поняття не маю, Олю. Може, помилився пацан?

-Ну, не знаю.. Він впевнено поводився, думаю, він не помилився.

Ігор знизав плечима, і пішов у душ. А у Ольги було неспокійно на душі. Що мав на увазі хлопчик, коли казав, що може щось трапитися? Хто він взагалі такий, звідки знає Ігоря.

Ця історія не давала їй спокою. У голові крутилися різні думки. А раптом, це позашлюбний син Ігоря, про якого він не знає?

Адже в Ігоря були дівчата до Ольги, цілком можливо якась завагітніла й приховала. А тепер, через стільки років вирішила нагадати про себе, підіславши сина.

А може мати цього хлопчика слаба, і вирішила, поки не пізно, познайомити батька з сином, щоб він потім забрав його.

Тому хлопчик сказав, що може щось статися. Ох, що ж робити тоді? Доведеться забирати його, напевно, нікого більше немає в них…

Ольга почала згадувати, що Ігор розповідав про своїх колишніх дівчат. Згадалася одна, з якою у нього були стосунки, справа трохи до весілля не дійшла. Начебто вона зрадила йому, і пішла до іншого. Невже вона?

Наступного дня Ольга почала випитувати у чоловіка, як звали ту дівчину.

-Ігорю, а пам’ятаєш ти розповідав про дівчину, на якій мало не одружився? Як її звали? Як склалося життя в неї? Ви одного віку начебто були?

-Олю, ти чого це згадала? Я нічого про неї не знаю з того часу, і знати не хочу. А звали її Іра.

-Та так, просто… Цікаво стало… Ти про мого колишнього все знаєш, а я нічого про твоїх.

Ігор похитав головою. Ох, вже ці жінки…

Оля вирішила пошукати цю Іру у соцмережах. Може десь на фото буде цей хлопчик, тоді все стане зрозуміло. Напевно, пішла від Ігоря вагітна і не знала. А потім, якось це випливло.

Тільки проблема була з прізвищем. Вона явно вийшла заміж, і змінила прізвище, як його знайти?

Оля знайшла кілька відповідних жінок, у деяких у дужках було вказано дівоче прізвище. Вік і місце проживання підходили, але вона могла й виїхати з міста. Тоді всі пошуки марні.

Відвідування облікових записів знайдених жінок їй нічого не дало. Жодної зачіпки, чи підказки. Оля вирішила, що це недолуга витівка, і вирішила чекати, коли з’явиться знову цей хлопчик, і розповість, що йому потрібно.

-Оль, мене у відрядження посилають, у сусіднє місто. Ніхто не хоче їхати, то Петрович мене вирішив відправити. Відмовитись не можу, дуже важливий договір треба буде укласти. Якщо все добре складеться, мені підвищать зарплату.

Оля напружилася. Ігор давно вже не їздив по відрядженнях, дивно це все якось… Невже її побоювання підтверджуються, і Ігор щось приховує від неї, придумав цю поїздку.

Ну, якщо Ігор не хоче говорити нічого, значить щось не те там.

Ольга любила чоловіка і переживала його втратити. У відрядження він мав виїхати за три дні. Може, щось дізнається ще, інтуїція підкаже.

За день до від’їзду Ігоря знову прийшов хлопчик. Ігоря не було вдома. Ольга запросила хлопчика у квартиру, посадила на стілець.

-Значить так. Розкажи мені, що ти хочеш розповісти Ігореві. Я його дружина, він мені довіряє. Я все йому передам. Як тебе хоч звуть, скажи?

-Я Мишко. Розумієте, мама просила розповісти тільки йому. Так потрібно.
-Що розповісти? Адже я все одно дізнаюся від нього, повір… Не бійся, розповідай сміливо.

Розповідь вразила Ольгу…

-Розумієте, до мене уві сні приходить моя мама. Її не стало 5 років тому. Вона завжди мене попереджає, якщо має щось статися. Як каже моя бабуся, з якою я живу, у нас із нею духовний зв’язок. Вона мене дуже любила…

Я її нечітко пам’ятаю, фотографії хоч залишилися, за ними її й знаю. Батька взагалі не бачив жодного разу, бабуся каже, що він поганий.

Так от, нещодавно вона почала просити мене уві сні, щоб я до вас прийшов, назвала адресу. Вона просила особисто Ігорю сказати й нікому більше…

-Сказати що, Мишко? Що вона просила передати?

-Вона сказала… Що його не стане, якщо він поїде у відрядження… Нехай відмовиться, поки не пізно.

-Хм… Вона його знала за життя? Чому вона дбає про нього?

-Я не знаю… Вона просила передати тільки це… Він і справді їде у відрядження?

-Так, Мишко, їде… І я думаю, він не зрозуміє, про що мова. Все-таки це сон, як можна йому вірити?
-Моя мама ніколи не помиляється… Вибачте, мені треба йти, а то бабуся хвилюватися буде.

-А ти де живеш?

-Живемо ми в кількох кварталах звідси.

Ольга провела хлопчика до дверей.

-Ви йому передайте обов’язково. Це важливо…

Зачинивши двері, Ольга замислилась. Що б це все означало? У містику вона не вірила. Та й як тут повіриш у таке. Чого раптом якась жінка, якої не стало, «переживає» за її чоловіка? Може, у них були якісь стосунки раніше, може Мишко його син?

Коли Ігор прийшов додому, Ольга розповіла йому розмову з Мишком. Ігор розсміявся, заявивши, що це якась нісенітниця. Що він не збирається слухати якогось незрозумілого хлопчика та його маму уві сні.

Жодних стосунків у нього точно не було з цією жінкою.

Ольга теж важко вірила в цю історію. Мабуть, хлопчик вирішив так пожартувати над ними.

Діти зараз люблять всілякі розіграші й жарти, може навіть посперечався з кимось. Грошей хоч не просив, тоді точно було б зрозуміло, що це брехня все.

Незважаючи на сумніви з приводу правдивості слів Мишка, чоловіка відпускала у відрядження Ольга з важким серцем. Ніби передчуття якесь було…

…Ігор виїхав рано-вранці, на своїй машині. Ольга пішла на роботу і намагалася не думати ні про що. Після обіду зателефонував Ігор.

-Олю, ти тільки не хвилюйся… Тут така справа…

-Що трапилося, Ігорю? Ти в порядку?

-Уявляєш, їду я собі спокійно, слухаю музику, і тут раптом у мене на шляху з’являється жінка. Не зрозумію, звідки вона взялася. І я зʼїхав убік від несподіванки…

Машина зламалась… Але головне в іншому… Попереду мене їхала машина… І тут таке діється… Вона злетіла. Там люди були. Я мав бути на їх місці, якби не та жінка на дорозі…

Я викликав служби… Якби не ця жінка, швидше за все мене б теж не стало… Вона мене відвела з дороги.

-О, Боже, Ігорю… А що з жінкою?!

-Не знаю, незрозуміло звідки з’явилася, і незрозуміло куди зникла… Гаразд, займуся машиною.

-Та головне, що з тобою все гаразд, любий… Чекаю на тебе додому!

Ігор приїхав додому пізно увечері. Ольга чекала на нього, приготувала вечерю.

-Ігорю, а тобі не здається дивним, що Мишко говорив про це, що тобі не можна було їхати. І ця жінка, що несподівано з’явилася, хто вона? Раптом, це і є мама Мишка…

-Та ну, марення якесь. Просто збіг. І чому вона саме мене вирішила врятувати? Не вірю я в це… Втомився я, зараз у душ, поїм, і спати.

Всю ніч йому снилися погані сни.

Вранці він заявив Ользі:

-Знаєш, я зрозумів, хто була ця жінка, і хто цей хлопчик. П’ять років тому я йшов від друга додому. У квартирі одного з будинків, на першому поверсі пішов дим. Поки чекали на рятувальників, ішов час. Ніхто не наважувався полізти в квартиру.

Я не зміг стояти дивитись, і вирішив спробувати залізти туди. Мені здавалося, звідти чувся голос жінки, яка просить врятувати якогось Мишка. Я знайшов у квартирі хлопчика, років 5-ти.

А ось його мами не стало. Ось ребус і склався…

-Виходить, вона тобі так віддячила, врятувала… А Мишко і є той самий хлопчик.

Увечері Ольга та Ігор пішли до тієї квартири. Двері відчинила жінка, років 60-ти.

-Доброго дня. Скажіть, будь ласка, що сталося з хлопчиком, якого я врятував 5 років тому у цій квартирі?

-Доброго дня. Мишко живе тут зі мною. Квартиру відремонтували. Проходьте будь ласка. Він нічого не пам’ятає, і маму теж забув, знає її тільки по фото.

Ми нічого йому не розповідаємо, про те, як її не стало. Дякувати Богу, ніхто йому не розповів про це. Ми якийсь час жили у знайомих, поки квартиру відновлювали.

Знаю, що Поліна, мама його, сниться часто, і допомагає йому порадами. Дочка дуже любила його за життя… Сниться йому. А мені ось зовсім не сниться.

Завдяки вам, Мишко зараз тут… Дякую від щирого серця! Ви тоді так швидко пішли, що ніхто не встиг спитати хто ви… У мене окрім нього й немає нікого.

-Знаєте, Поліна врятувала мене… До нас приходив Мишко, і сказав, щоб я не їхав у відрядження, біда буде. Йому мама уві сні сказала.

Ви не могли б показати фото вашої доньки? Хочу подивитися на неї.

-Ох, доню моя. Вона вам так віддячила за сина. Зараз покажу фото. Ось, дивіться, яка була красуня.

Ігор взяв фотографію до рук. На нього дивилася та сама жінка… Сумнівів більше не було.

Гримнули вхідні двері, в кімнату зайшов Мишко, і навіть не здивувався, побачивши Ігоря.

-Доброго дня. А мама сказала мені, що у вас все добре, вона відвела лихо, хоча не мала цього робити. Ви самі мали відмовитися від поїздки. Вона сказала, що вам більше не можна буде їздити тією самою дорогою, ніколи. Інакше, все повториться… Мама змінила вашу долю.

-Мишко, дякую тобі і твоїй мамі. Я хочу сходити до неї на цвинтар. Сходіте з нами, ти і бабуся?

Над памʼятником схилилися мама й син Поліни. Ігор поклав великий букет червоних троянд. Хто б міг подумати, що життя так переплете їх долі.

-Мишко, я буду радий, якщо ми подружимося. Пропоную сходити разом на футбол. А ще, я візьму тебе на рибалку, я такі місця знаю, там така риба водиться. У мене дочка маленька, з нею рано ще кудись ходити. А з тобою ми порозуміємося. Ну, як, згоден?

Мишко радісно кивнув головою…