Нам з чоловіком всього по 55 років, і нам, начебто, ще зарано ділити спадщину, але ми вирішили уже переписати свою квартиру на свою доньку. Дітей у нас двоє, крім доньки є ще старший син, але ми собі подумали, що він – чоловік, і йому буде легше.

В цій квартирі уже кілька років ніхто не живе, бо діти поїхали з дому вчитися, а ми з дружиною переїхали за місто, де у нас є невеликий, але дуже гарний приватний будинок, який ми багато років будували для себе, ми давно планували там провести свою старість.

Міська квартира пустувала, ось ми і вирішили розпорядитися нею. Навіщо добру даремно пропадати? Взяли та переписали нерухомість на молодшу дочку, адже їй потрібніше.

Син наш уже одружений, має трирічного сина. І житло своє у них є, щоправда, їм доведеться ще довго сплачувати кредит. Їм не легко, але справляються. Та й свати наші, батьки невістки, їм допомагають, бо наша невістка у них єдина донька.

Я була впевнена, що у сина все добре, тому і віддала квартиру доньці. Та коли син про це дізнався, він дуже образився, бо вважає, що за будь-яких умов батьки мали поділити цю квартиру навпіл між двома дітьми.

Та ми з чоловіком вирішили собі так, що там нема що на двох ділити, бо квартира стара, невеликої площі, та й район також не престижний. Тому ми і вирішили допомогти із житлом доньці. Вона сама не знала, що так буде. До того ж, у нас було в планах, що ми на два будинки житимемо.

Син як це почув, то сказав, що навіть знати нас не хоче, і все це без невістки не обійшлося. Я просто впевнена, що це вона накрутила його. Я навіть не думала, що сина, у якого все є, це так зачепить. Та мої свати їм в усьому допомагають. А доньці, крім нас з чоловіком, нема кому допомогти.

Ми навіть не припускали, коли переписували квартиру на доньку, що можуть бути такі неприємні наслідки. Адже син сам би мав пробивати собі дорогу в житті. Та й він мав би радіти, що у сестри теж буде своє житло, а не злитися і заздрити.

Чому ж так сталося? Що ми зробили не так? Ми ж хотіли як краще.

Джерело