Діана переїхала від батьків у новий будинок, коли вона перейшла на третій курс університету.

Будинок був дуже гарним, в котеджному селищі, в зеленій зоні зі ставком. Батько постарався. Він дуже любив дружину й дочку, і для Діани був просто ідеалом чоловіка.

Хлопчики-студенти цікавили її мало. Та й на Діану вони великої уваги не звертали. Занадто серйозна, хоч і красуня. Ні на вечорницях її не побачиш, ні в кафе не заманиш. Тож друзів вона не заводила, подруг теж.

Трималася все більше особняком, зате навчалася на відмінно. Вечори проводила вдома, у сім’ї. Багато читала, займалася на радість батькам.

-Встигне ще, нагуляється, – говорили вони і намагалися створити в будинку сприятливу комфортну атмосферу.

У сусідньому будинку поселилася молода сім’я, чоловік і дружина, років на шість старші за Діану. Дітей у них не було, але пара була гарною, а особливо він… Вадим…

Діана часом спостерігала за ним із вікна своєї спальні, коли він приїжджав з роботи. Іноді сам, іноді разом із дружиною Оленою, довгоногою темноволосою та красивою.

Якось після Нового року, а саме на Різдво, батьки вирішили запросити сусідів у гості. Ну, щоб познайомитися ближче, поспілкуватися. А то живуть поруч, окрім як привітань один одному здалеку більше жодним словом жодного разу не обмовилися.

Молода пара не відмовилася, прийшли до вечері з ігристим та бісквітами. Зустріли їх щиро, запросили до столу. Мама клопоталася, бігала навколо гостей, чоловіки захоплено розмовляли про щось… А Діана сиділа тихо й спостерігала за Оленою.

Та теж була мовчазною, але тишком-нишком розглядала обстановку цікавим поглядом і тільки іноді вставляла репліки, часом неуважно.

Натомість Вадим був просто чарівний. Веселий, ввічливий. Закінчивши розмову з батьком, розпитав Діану про навчання, згадав свої студентські роки і сказав, що воно щасливе, і що все життя попереду.

І після цієї розмови, а точніше, після того, як вони пішли, Діана раптом відчула якийсь неспокій. Вона весь час згадувала його погляд, м’який та доброзичливий, його голос, очі, гарні руки. І вона зрозуміла, що закохалася! Вперше у своєму житті і по-справжньому…

Вадим не виходив з голови, навіть на заняттях вона не могла зосередитися. Усі її думки були зайняті ним одним.

А Діана чекала випадкових зустрічей, щоб хоч іноді, хоч на мить побачити його, привітатись здалеку, а потім знову і знову думати про нього…

Мама часом помічала її дещо сумний стан, намагалася викликати на розмову, але Діана не наважувалася. Як таке розкажеш? Я люблю одруженого сусіда? Мама засмутиться, розповість батькові. І дівчина носила все у собі.

Настало літо, канікули. І зустрічатись вони стали частіше. Якось вона прогулювалася біля озера, а назустріч він, Вадим: у шортах, футболці та з вудкою.

Запросив із собою порибалити. А коли поверталися назад із невеликим уловом, він сказав їй:

-Сподобалося? Можемо ще якось сходити. Олена не любить риболовлю.

І тепер при зустрічах він іноді підходив до неї, розпитував про справи, настрій і якось скуйовдив їй волосся, а вона взяла його руку і притиснула до своєї щоки.

Це був швидкоплинний жест, але Вадим дуже дивно і уважно подивився на неї й сказав:

-Діаночко, ти чарівна.

З цього моменту, проплакавши майже всю ніч, вона намагалася уникати його, розуміючи, що ні до чого хорошого це не приведе.

Так минули три довгі роки. Зустрічі на вулиці, дружні посмішки, холодні погляди Олени та рідкісні візити у гості, по-сусідськи.

І весь цей час Діана знемагала від свого кохання, про яке знала тільки вона сама.

Нарешті навчання добігло кінця. Диплом з відзнакою, робота, початок дорослого життя. А сусіди так і жили без дітей, правда спілкування зійшло нанівець.

Напевно, Олена про щось здогадувалася, а може й ні. Під час зустрічі Вадим розпитував її про роботу, про настрій, про подальші плани. Але на риболовлю більше не запрошував, та й сам, схоже, не ходив.

А незабаром Діана познайомилася із чоловіком на виставці. Він був художником і так захопив її розповідями про красу малюнків на виробах, що вона зацікавилася ним всерйоз. Почали зустрічатися. Павло був на сім років старший за Діану.

Але чоловік був захопливий, багато подорожував, творив, мав свою майстерню і вмів красиво залицятися.

І після пів року знайомства він зробив Діані пропозицію. Вона прийняла її. Але тільки заради того, щоб поїхати подалі від Вадима, не бачити його, забути нарешті.

Далося їй це нелегко. Дівчина часто плакала ночами, переживаючи, що виходить заміж без кохання, біжить від проблем.

Але від себе самої не втечеш. Вадим снився їй ночами, благав не їхати, не залишати його. І після таких снів їй хотілося відмовитись і від весілля, і від Павла.

Але потім вона брала себе в руки і буквально змушувала себе відповідати нареченому взаємністю.

День весілля був призначений. Батьки спитали, чи запрошувати сусідів. Діана відмовилася. Тільки рідні та близькі друзі. У Павла і так чоловік двадцять буде.

За тиждень до одруження вона випадково зустріла Вадима у місті. Він зрадів і запропонував трохи пройтися. Діана погодилася, а серце аж стрепенулося. Він почав вітати її з майбутнім весіллям, і тут вона розплакалася.

Він зупинився, обійняв її за плечі і спитав, у чому річ.

-А ти не бачиш, Вадиме? Я ж люблю тебе! Всі ці роки, безнадійно…

Він трохи помовчав і додав:

-Бачу, дівчинко. Але не ламай своє життя заради мене. Твоє юне кохання пройде. Павло чудова людина, ми знайомі трохи. Ти будеш щаслива з ним, я певен. А я одружений.

-Я пам’ятаю. Скажи, а ти щасливий з Оленою? – спитала вона крізь сльози, але Вадим не відповів.

Він обійняв її на прощання, і вони розлучилися.

Після весілля Діана переїхала до чоловіка, і вони перестали бачитися. Батьки перебралися в Діанин будинок. Напруга спала. Павло любив свою молоду дружину, а життя з ним було насиченим та цікавим. Лише ночі давалися нелегко. Перед очима стояв він, Вадим…

У будинку батьків молодята з’являлися рідко, і на її щастя Вадим їй на очі не траплявся.

В той день Діана з чоловіком приїхали до батьків у гості. Павло вийшов з машини, відкрив багажник і почав діставати сумки з гостинцями і подарунками.

Раптом Діана помітила когось вдалині. Вона придивилась і не повірила своїм очам!

По вулиці йшла Олена під ручку з якимось незнайомим мужиком. Вона весело сміялася і здалеку помахала Діані на знак вітання.

-Як таке може бути? А де ж її Вадим?! – сплеснула руками Діана.

Та згодом відкрилася сумна правда.

Батьки сказали, що Олена розлучилася з Вадимом, і він кудись поїхав, залишивши їй будинок. А вона знову збирається заміж.

Діана аж присіла від несподіванки, а сльози самі підступили до очей. Довелося стриматися щосили, щоб не розплакатися. Дякувати Богу, ніхто нічого не помітив.

Але ця звістка вибила Діану з колії на кілька наступних тижнів. До тих пір, поки вона не зрозуміла, що чекає дитину. Павло був щасливий, обіймав її, цілував, замовив кошик троянд і вкотре зізнався в коханні.

Діана вийшла з роботи, поглинута думками про малюка, і раптом її хтось гукнув.

Голос вона впізнала одразу, різко озирнулась і побачила Вадима. Він підбіг до неї, обійняв за плечі і зазирнув в очі.

-Ну, як ти, дівчинко? – запитав він.

-А ти? – пошепки відповіла вона питанням на питання.

-Я вільний, як вітер у полі.

Зовсім недавно вона кинулася б за ним на край світу, поклич би він її. А він кликав своїм поглядом, своєю присутністю і словами:

-Я шукав тебе. Ходімо, посидимо десь, поговоримо.

Вона подивилася в його гарні, колись такі кохані очі і відповіла:

-Не можу, зараз Павло під’їде. І можеш мене привітати. Я чекаю дитину.

Вадим низько опустив голову, помовчав і сказав нарешті:

-Тоді будь щасливою. А я запізнився. Чіплявся за сім’ю, а вона зникла в один день.

З цими словами він повернувся і пішов, не озираючись. Діана довго дивилася йому вслід і думала:

-Життя саме розставило все на свої місця. Прощавай, Вадиме…

Але тут під’їхав Павло, швидко посадив її в машину, і повіз додому, в їхнє затишне сімейне гніздечко, сповнене тепла, кохання й турботи.

І вона зрозуміла, що щаслива. Кохання сильніше за пристрасть, навіть, коли люблять тебе, а ти просто приймаєш це кохання з вдячністю…