-От, якщо ти коли-небудь вийдеш заміж, то чоловік з тобою в перший день розлучиться! – мама стояла уперши руки в боки і дивилася на двері горища, з яких виглядала Валя.

-Спускайся! Чуєш? Пішли на город, огірки прополоти треба.

-Мені огірки не потрібні. Якщо тобі потрібні, то й роби сама!

-Та що це таке? Ні матері допомогти, ні вчитись не хочеш! Нічого не хочеш!

Валя показово зачинила дверцята. Горище було її місцем. Тут вона могла не переживати про віники, чи ганчірки, які іноді діставали її, коли мама була поруч. Сюди забратися мама не могла через свої габарити, тому саме там Валя проводила багато часу.

Вона ніяк не могла пояснити матері, що жити в селі вона взагалі не збирається. Її чоловік матиме велику квартиру. Дуже велику, і природно, ніяких дров, ніяких грядок, ніякого сіна і такого іншого. А краще, якщо її чоловік матиме хатню робітницю. Ось тоді Валя заживе. І ніколи до цього села не приїде.

Якось непомітно школа залишилася за плечима. Ніякий принц на горизонті Валентини не зустрівся, тому, щоб не слухати постійні лекції матері, їй довелося піти в ПТУ. Закінчивши його, довелося Валентині повернутися до села, бо принца все ще не було.

Були, звичайно, хлопці, які до неї залицялися, але такі далекі до її ідеалу, що Валя навіть не дивилася в їхній бік.

Була у Валі подруга. Правда, коли Валя дізналася, що та зібралася заміж за Василя тракориста, довго сміялася.

-Та що ж ти робиш?! Так і залишишся у цьому селі! – говорила Валя подрузі.

-І що? Мені тут подобається, будинок будувати хочемо. Василько добре заробляє, – відповідала та.

-А сама куди працювати підеш? – невгамовувалася Валентина.

-На ферму, – коротко відповіла Катя.

-Що?! Тоді мені буде соромно з тобою спілкуватися, – вигукнула Валя.

Тоді вони посварилися. І навіть кілька місяців не спілкувалися. Але Катя дівчина відходлива, вибачила подругу.

Валя влаштувалася на роботу комірником, і продовжила чекати на своє щастя. Тільки ось, десь воно зовсім загубилося. Мама занедужала, все в хаті лягло на плечі Валентини. Город благополучно заріс бур’яном, вона забула купити дрова, і всю зиму вони грілися сирими.

А коли Валі виповниося тридцять, мами не стало. І такий смуток охопив Валю.

У Каті вже двоє дітлахів було, хата повна чаша… Василь любив її сильно. Іноді Валі здавалося, що десь вона помилилася, кудись не туди завернула, але вона відразу гнала ці думки геть.

Одного ранку вона прокинулася і зрозуміла дуже просту річ. Їй 32 роки, немає нікого, з ким би вона просто могла б поговорити, кого вона могла б просто обійняти.

Надвечір вона сходила в магазин, купила ігристе і запросила Катю в гості.

Катя прийшла, окинула здивованим поглядом стіл, подивилась на подругу.

– Що у нас за свято?

Валя махнула рукою і раптом схлипнула.

– Все, не можу я так більше! У всіх чоловіки, діти, одна я, все чекаю на щось…

Катя розгублено дивилася на неї.

– Але, ти ж сама хотіла…

– Катю, ти знаєш, що я тільки сьогодні зрозуміла, як я помилялася. Я хочу заміж, Катю, я дитину хочу…

І Валя розплакалася. Катя зітхнула. Вони сиділи у темряві. Світло не включали, бо якось краще говорилося. Обидві застигли, коли в двері постукали.

– Тааак, – на порозі з’явився Василько. – Катю, Валя, ви чого в темноті сидите?

Він клацнув вимикачем. Потім окинув стіл очима і свиснув.

– Нічого собі, ви даєте…

Катя дивно дивилася на чоловіка.

– Василько, – почала Катя.

– Що?

– А у тебе на роботі чоловіки неодружені є?

Він якось підозріло глянув на неї.

– А тобі навіщо?

– Мені не потрібні! Потрібно терміново Валю заміж віддати!

Василько зітхнув, задумався. Потім сказав:

– Ні. Немає нікого. Тільки Олексій, але Олексій, він взагалі не в темі. Він, крім інтернету та комп’ютера взагалі нічого не бачить і не чує!

Валя зітхнула. Хоча, чого дивуватися? У селі з чоловіками завжди було важко. І тут Катя вигукнула:

– Я все придумала! Валя, ти маєш зареєструватися на сайті знайомств!

Валя здивовано  заморгала.

– Катю, та ти що? Я у цьому взагалі нічого не розумію!

Катя хитро посміхнулася.

– А ось у цьому нам допоможе Олексій!

Вона обернулася до чоловіка і звела брови:

– Так, Васильку?!

Той тільки зітхнув.

Наступного дня надвечір у двері знову постукали. На порозі стояв чоловік і зніяковіло переступав з ноги на ногу.

-Мене Василь просив прийти, – раптом заговорив він.

Валя, не менш збентежена, запросила його пройти.

Вони засиділися далеко за північ. Поки Олексій пояснив, як користуватися ноутбуком, який він приніс, поки показав, як переглядати повідомлення та відповідати на них. Валя нагодувала його вечерею, і навіть почервоніла, коли він сказав, що нічого смачнішого не їв.

Ідучи, Олексій сказав:

– Якщо що, то ви одразу звертайтесь…

На ранок у Валі вже було одне повідомлення. Вона вимила руки, витерла їх сухо і сіла до столу. Відкрила, почала читати, поки читала, навіть почервоніла. Потім рішуче схопилася і кинулася стежкою до Олексія.

Через два тижні, Василь запитав Катю:

– Як там у Валентини справи? Знайшла когось?

– Начебто. У вихідні збирається до міста, на побачення.

– Серйозно? А я думаю, що з Олексієм сталося. То бігав усміхався всім, а зараз сумний якийсь.

Катя обернулася до чоловіка.

-Ти що, думаєш..?

– Чесно, навіть не знаю. На Олексія це несхоже, але інших пояснень не маю.

-Цікаво, а Валя бачить це?

Побачення у Валентини пройшло не зовсім вдало. Передбачуваний кандидат у чоловіки виявився трохи не таким, як на фото. Точніше, зовсім не таким. На фото був чоловік років сорока. Темні вусики, коротка стрижка. Коли Валя побачила його наяву, то хотіла одразу піти, але не встигла.

Сидячи на автовокзалі, чекаючи на автобус, вона чітко зрозуміла, що ні на які побачення більше не поїде. Не може вона. Це нісенітниця якась.

Коли вона йшла стежкою додому, то почула ззаду тупіт. Обернулася. Її наздоганяв Олексій.

-Привіт, ну як пройшло?

-Ай, не питай. Прийшов якийсь…

-Валю, ну ти не впадай у відчай. Ми ще пошукаємо.

Вона поклала йому руку на руку.

-Не треба, Олексію. І за ноутбуком приходь. Не потрібне мені таке заміжжя.

Вона пішла до будинку, а Олексій дивився їй услід здивовано. Потім усміхнувся, і швидким кроком попрямував до центру села.

Увечері Олексій прийшов до Валі. В руках у нього був букет айстр. Сам Олексій був у костюмі.

За кілька днів Катя забігла до Валентини.

-Ау, подруго, ти де?

Вона, як завжди, забігла до Валі без стуку, і відразу застигла. У кімнаті, начепивши на себе фартух, накривав стіл до сніданку Олексій. Він підніс палець до губ.

-Тихіше, Катю, Валя спить ще …

Хвилин п’ять Катя не могла сказати нічого, а потім спитала:

-На весілля-то запросите?

Через рік Валя дивилася на маленький пакуночок у себе на руках. Поруч сидів Олексій, і зовсім мрійливим поглядом розглядав свого сина.

Олексій обережно помацав пальчики.

-Який маленький…

А Валя почала витирати сльози.

-Валю, ти що? Що не так? Жалієш, що за мене заміж вийшла?

Олексій злякано дивився на неї.

-Та ні… Що ти говориш таке … Шкодую, що раніше тебе не зустріла.

Він обійняв її.

– У нас з тобою ще стільки всього попереду, що наймолодші нам заздрити будуть.

А Валя  подумала, що зараз, у цей момент, вона ніколи в житті не проміняла б своє село, свого сільського чоловіка на те, про що завжди мріяла. Виходить, що для справжнього щастя не потрібні квартири. Потрібен просто той, хто зробить тебе щасливим.