У 43 роки я прийняла непросте рішення: народити другу дитину. І це жахнуло мою старшу дочку Машу, яка збиралася заміж. Вона відчувала себе ніяково перед нареченим і його сім’єю через мою вагітність.

Мій материнський шлях був непростим: я виховувала Машу в основному одна, після того, як мій чоловік пішов від нас, коли вона була зовсім маленькою.

Працюючи на фабриці за мінімальну зарплату, я багато в чому сподівалася на підтримку батьків.

Зрештою, я отримала від фабрики невелику двокімнатну квартиру, яка стала нашим притулком.

Маша чудово навчалася, і я зробила все, щоб вона змогла вступити до університету.

Там вона не лише здобула диплом, а й зустріла свого майбутнього чоловіка.

І ось, коли я завагітніла, Маша засмутилася і звинуватила мене у безвідповідальності, протиставивши мій вибір іншим матерям, які поїхали на заробітки за кордон, щоб утримувати свої сім’ї.

З Тимофієм, моїм партнером, я познайомилася після того, як Маша переїхала до гуртожитку на час навчання. Тимофій, який був старший за мене на рік і бездітний, до цього був недовго одружений.

Він був у захваті від швидкої появи дитини, запропонував одружитися та жити разом. Я почувала себе впевнено поруч із Тімою і вірила, що він буде чудовим батьком нашій дитині.

Маша, почуваючись зрадженою, розірвала зі мною всі зв’язки і переїхала до батьків свого нареченого.

Ми з Тимофієм одружилися, і наш син приніс у моє життя величезну радість, ознаменувавши новий розділ. Але горе від розлуки з Машею не залишало мене, тим більше, що вона має дитину, з якою я так і не познайомилася.

Нещодавно Маша несподівано вийшла на зв’язок і виявила бажання приїхати в гості разом із чоловіком та сином. Я була у нестямі від радості, сподіваючись, що це віщує примирення після 5 років розлуки…

КІНЕЦЬ.