На сьогоднішній день ми з моїм чоловіком вже пенсіонери. Коли важко працювали на підприємстві багато років обоє, то встигли отримати свою власну квартиру від держави, і потім своїми силами назбирали гроші на те, щоб доплатити, і розміняти її на великий заміський будинок.

Робили ми це з Андрієм розрахунком на те, щоб можна було в старості поратися на городі, мати своє невеличке господарство, і, звичайно ж, щоб діти з онуками частіше до нас приїжджали в гості на свіже повітря і красиву природу. Це наша мрія була і ми обоє до неї йшли.

Так і вийшло в підсумку, дякувати долі і нашій праці важкій: ми з Андрієм довели до розуму свою ділянку, і тепер у нас полюбляють гостювати син з дочкою.

Приїжджають вони завжди до нас часто на вихідні і в канікули зі своїми сім’ями: гріються на сонечку, паряться в лазні і смажать смачні шашлики, їдять свіжі фрукти та овочі, які ми завчасно вирощуємо з радістю для них.

За весь цей час, з городом наші діти нам особливо не допомагають нічим – кажуть, що зараз можна все, що завгодно купити в магазині, і що це буде дешевше і простіше, ніж витрачати свій власний час та гроші на розсаду, та й працювати так важко не потрібно.

Але коли приходить час збору врожаю, або коли я закінчую робити консервацію вдома, то діти відразу ж злітаються на все готовеньке до нас. Але Бог з нею – з тією допомогою, ми особливо про це поки не просимо, адже маємо здоров’я і бажання до праці, можемо справитися з усім самі. Ми з чоловіком поки в стані і самі подбати про свій город і невеличке господарство, і нас не особливо зачіпає те, що діти не хочуть брати участі в роботі на грядках.

Та мене набагато більше образило те то, якщо чесно, що я почула в розмові між своєю донькою та зятем, чоловіком її: коли вони не знали, що я поруч, то почали обговорювати майбутній спадок – наш будинок з Андрієм.

Наша донька говорила зятеві, що хоче його в майбутньому швидко продати, і вкласти гроші в покупку квартири для себе та своїх дітей. Зять їй підтакував постійно задоволеним тоном, і говорив, що у нього є хороший знайомий ріелтор, який може допомогти з продажем будинку, у нього багато клієнтів і він продає нерухомість за непогану ціну, продавці завжди залишаються задоволені і плату за свої послуги він велику не бере.

Зять говорив доньці, щоб вона переконала нас ще й гарний ремонт зараз зробити нам у нашому будинку, за наші, звісно, гроші, щоб потім можна було продати його набагато дорожче.

Ці слова були для мене такі неприємні та важкі, що я пояснити навіть не6 можу. Адже виходить, що замість того, щоб працювати, і заробляти на власне житло, адже зараз моя донька з чоловіком своїм живуть в орендованій студії, наша рідна дочка просто чекає-не дочекається, коли ми з її батьком вирушимо на той світ, наче ми самі жити не хочемо в своєму будинку.

Ми з Андрієм уже давно вмовляємо їх з зятем взяти кредит і виплачувати, але вже за своє власне житло, але вони не хочуть. Тепер хоч зрозуміло чому, вони чекають поки наш будинок звільниться.

В голові у мене не вкладається, як можна бути такою цинічною щодо рідних батьків. Невже через бажання отримати все просто так, не докладаючи зусиль ніяких та своєї праці, можна бажати такої долі батькам, чекати коли б їх швидше не стало?

Мені досі не віриться, що це наша дитина може так думати. Хочу про все розповісти чоловікові, але хвилююся, що його це ще більше засмутить ніж мене.

Хочу подумати про те, щоб залишити весь будинок у спадок своєму  синові, хоч він у нас така добра людина, і є надія на те, що допоможе нам з батьком на старості років. Дочці і зятеві я тепер боюся довіряти.

Як би ви вчинили на моєму місці? Доньці я так і не розповіла, що чула їхню розмову з зятем. Намагаюся тепер поменше з ними спілкуватися взагалі, якось просто я відсторонилася від них, тепер відчуваю, що вони чужі якісь мені, далекі.

Але й Андрієві поки не сказала, не можу його так розчарувати, він дуже засмутиться цьому. Що робити я не знаю зовсім.

На кого мені розраховувати на старості років? Та чи й невістка захоче мене, якщо рідна донька відвертається?

Джерело