Простежив за дружиною і був шокований, коли дізнався, на що вона витрачає наші спільні гроші.

Ми обидва з Катериною працюємо, отримуємо пристойні зарплати. Платимо іпотеку за двокімнатну квартиру, яку придбали кілька років тому. Так склалося, що виплачую я її зі своєї зарплати, бо є основним позичальником. Саме майже вся моя зарплата — це наш щомісячний платіж банку.

Але останнім часом я почав помічати, що дружина почала частіше просити у мене грошей. То їй проїзний продовжити треба, то замовлення з інтернет-магазину сплатити.

Хоча раніше на її заробітну плату ми завжди нормально жили. Їй вистачало і на ведення домашнього господарства, і на транспортні витрати, і навіть на приємні жіночі дрібниці.

Тепер Катерина щовечора кудись йшла після роботи. І додому поверталася пізно. Насамперед я подумав про наявність коханця. Але зазвичай, якщо жінка заводить коханця, то гроші у сімейному бюджеті додаються, а не навпаки.

Я спробував з нею поговорити, коли їй потрібні були гроші на оплату комунальних платежів, але конструктивної розмови у нас не вийшло.

— Катя, а чому ти, як завжди, зі своєї зарплати не оплачуєш?

— Ну… У мене цього місяця якось не вийшло, — невпевнено виправдовувалася дружина.

— Ми ж домовлялися, що моя зарплата витрачається на іпотечні платежі, а на твою ми живемо.

— А ти ціни на магазини бачив? Все так подорожчало, а моя зарплата ні на копійку не збільшилася.

Але мене її відмовки зовсім не переконали. Виглядали її виправдання надто туманно і неправдоподібно.

Якось увечері, після того, як Катя вийшла з дому, я вирішив піти за нею. Можливо, хоч так вдасться розгадати таємницю нашого зникаючого сімейного бюджету. Поступово перетворившись на тінь, я йшов за Катериною вуличками міста.

Несподівано дружина зайшла до маленького затишного кафе, де вітрини ломилися від різноманітних тортів та тістечок. Я сховався за рогом і здивовано спостерігав, як дружина замовляє безліч солодощів. Їй принесли три шматочки торта, три тістечка і чашку чаю. Катя насолоджувалась кожним шматочком, ніби поринала у світ цукрових фантазій.

Кафе, треба сказати, не справляло враження дешевого закладу. Я загуглив назву та зайшов на їхній сайт. Вартість солодощів мене вразила. Один шматочок торта тягнув майже на двісті гривень, а тістечка коштували від сто за кожне. Чаю та каву теж був великий асортимент, і все недешево.

Перед поверненням додому я зайшов до магазину та купив торт. Дочекавшись повернення дружини, запропонував їй попити чаю на кухні.

— Ось, я тобі купив тортик! — втішив я дружину.

Катя подивилася на торт і чомусь раптом засмутилася.

– У найближчому магазині купував?

— Так, за рогом.

— Дякую, але я чогось не хочу солодкого.

– Невже? Значить, тобі вистачило на сьогодні трьох шматків торта і трьох тістечок.

Катерина злякано заморгала.

— Ти за мною стежив?

— Так, а що мені ще лишається робити. Ти кудись витрачаєш купу грошей уже три місяці щонайменше. Я вирішив дізнатись, на що в тебе такі витрати.

– Тобі не зрозуміти…

– Ну чому ж? Якщо ти хочеш солодкого, я тобі купуватиму торти в магазині.

– У магазині не смачні! А у цьому кафе смачні.

— Звичайно, за такі гроші… Ще б вони були не смачні. Загалом так, припиняй туди ходити, нам це зараз не по кишені.

— Я, може, так стрес знімаю. Знаєш, як мені набридла ця іпотека? Ще п’ятнадцять років її платитимуть. А якщо не зможемо платити, то банк у нас забере квартиру. І проблеми на роботі… І проблеми із здоров’ям. Я просто все це заїдаю солодким від нервів. Тож не смій мене обмежувати! Тобі грошей для мене шкода?

Я терпляче спробував пояснити Каті, що грошей мені не шкода. Тільки я вже давно не можу поміняти старий мобільний телефон на новий. Хоча старий уже глючить. Не купую собі кави вранці, а роблю вдома в кавоварці, щоб заощадити. І що мені потрібно купити одразу дві нові сорочки для офісу, а це теж коштує недешево.

Але Катя відмовлялася скорочувати свої витрати на солодке, мотивуючи тим, що їй просто потрібно чимось заспокоювати нерви. Я в запалі навіть сказав їй, що упаковка заспокійливого засобу коштуватиме значно дешевше. У відповідь Катя звинуватила мене в тому, що хочу її на антидепресанти підсадити.

Я ще сподіваюся за допомогою друзів та родичів умовити дружину звернутися до лікаря. Адже їй явно потрібно вирішувати свої проблеми із фахівцем, а не заїдати стрес. Хоча я взагалі не розумію, звідки у неї цей стрес.

КІНЕЦЬ.