– Заходь, сусіде, за чим завітав? Слухай, я поспішаю, на зміну збираюся, Маринка на роботі, а дружина з онуком гуляє. Тож швидше кажи, я спізнюся!

– Дядьку, Вікторе, позичте тисячу до зарплати, до вихідних віддам! – Микита дивився благаюче.

– От не зрозумію я ніяк, Микито, куди ти їх діваєш? Начебто не гульбаниш, працюєш, а вічно до зарплати не дотягуєш!

– Так я, дядьку Вікторе, ну отак у мене, якось так! – Микита не придумав, що сказати і смішно розвів руками.

– Тримай, знаю, що віддаси. Тобі подорослішати пора, одружився б ти, Микитко!

Ох, були б живі твої мати з батьком і старша сестра.

Ось як той випадок на дорозі тебе сиротою зробив! Якби не баба з дідом, то зовсім би був один ти, як перст. Та й то старі вже вони, – Віктор Михайлович засмучено похитав головою,

– Слухай, ти завтра ввечері вдома? Можна Любов Іванівна тобі на годинку Артема приведе, нянькою будеш? Ну дякую, гарний ти хлопець, Микито, – Віктор Михайлович поплескав сусіда по плечу. – Я на роботу побіг.

Увечері Любов Іванівна привела Микиті онука.

Артем кинувся до нього:

– Ого, я у Микити буду! Ти бабо не поспішай, там слизько, а мені у Микити дуже добре!

– Та я бачу, тільки у Микити можуть бути і свої справи, – усміхнулася бабуся.

– А я теж його справи, ми друзі, так, Микито?

Микита погладив Артема по голові:

– Звісно, ходімо, щось покажу.

І вони пішли.

Артем часто бував у Микити.

Жили вони по-сусідству. Микита часто вечорами вдома, а у вихідні до своїх дідуся з бабусею їде допомогти.

Віктор Михайлович якось йому жартівливо запропонував:

– Слухай, сусіде, а одружуйся-но на моїй Маринці?

– Я ж молодший за неї на п’ять років, дядьку Вікторе. Вона мене завжди за малого вважала, та й взагалі… І зараз вважає! Жартуєте, дядьку Вікторе?

З того, як зніяковів Микита, Віктор Михайлович зрозумів, що він зовсім несподівано втрапив, як то кажуть, пальцем у небо. Невже й справді Маринка йому подобається?

Ну так, точно, звичайно подобається! Віктор Михайлович раптом згадав часи, як його дочку цей недолугий Валерій доглядав. Може, й добре, що розлучилися, слизький був цей Валерій.

Микита теж пам’ятав, як завжди з другом у під’їзді сидів, її чатував.

Марина гнала їх:

– Ідіть звідси, малеча!

Микита їй тоді сказав:

– Валерій твій не любить тебе, у нього таких як ти знаєш скільки? Але Марина його слова повз вуха пропустила.

Тоді Микита навіть сварку якось затіяв.

Марина, видно, чекала від Валерія пропозиції, та не дочекалася і все плакала! Микита зрозумів одразу, що Валерій винен, образив її, і влаштував йому як слід!

Валерій відповів Микиті, і вони дуже посварилися.

Ох як Маринка тоді на нього розгнівалась,

– Та що ти лізеш весь час, іди звідси! Вічно під ногами крутиться, тільки все псує!

Валерій засміявся:

– Дитячий садок, набридли ви мені всі! Нудно з вами!

Більше Микита його ніколи не бачив…

…А у Марини за пів року народився Артем.

На Микиту вона спочатку дивилася скоса, потім якось залагодилося все потихеньку.

Але Микиту вона так і вважала маленьким. Поблажливо з ним розмовляла, зверхньо.

Ось і сьогодні ввечері зайшла вона по Артема після роботи, дядько Віктор знову на зміну поспішав, завів онука на годинку.

– Ну що, хлопці, в машинки награлися? Що ти кажеш, Артеме? У Микити є ігрова приставка? Ну а що дивного, всі хлопчики люблять гратися, от і Микита теж.

– Мамо, Микита вже зовсім дорослий, він не хлопчик!

– Та який же ж він дорослий, Артеме, подивися на нього. Ходімо додому, синку! – вона глянула насмішкувато на сусіда, і додала: – Ви потім ще з Микитою пограєте.

А ось Віктор Михайлович за свою ідею тримався.

Що ж тут такого, Микиту він змалку знає, хлопець гарний. І головне – Марина йому давно подобається і з Артемом він спільну мову знаходить, чим не зять?

А що молодший, так це непогано навіть, головне правильно доньку засватати, бо вона сама знову знайде не зрозумій кого.

Або так і залишиться сама, коли їй знайомитися, Марина з ранку до ночі працює.

При нагоді Віктор Михайлович знову як би ненароком запитав:

– Ну що, сусіде, подумав? А я всерйоз тебе сватаю, ти хлопець міцний, правильний. Серцем відчуваю, що Марина й Артем з тобою будуть як за кам’яною стіною!

– Дядьку Вікторе, та вона мене не сприймає, так і рахує маленьким!

– Але ж вона тобі подобається? Чи мені здалося?

– Подобається, дядьку Вікторе, дуже подобається, і тільки…

– Ну, так дій! А то дочекаєшся, що хтось відведе, дій!

– Дядьку Вікторе, тут ще є одна трохи несподівана проблемка… – раптом почав Микита. – І вона може вам не сподобатися.

Віктор здивовано дивився на сусіда. не розуміючи до чого той веде.

– Сестра моя старша не просто так тоді до бабусі з дідом поїхала. Ховалася від усіх, та й батьки не хотіли, щоб знали, що народила Таня. А потім ця історія на трасі…

Одним словом племінник у мене є, я їм допомагаю.

Бабуся з дідом тимчасово опіку оформили, але їм кажуть, що Грицька в дитбудинок заберуть. Ну куди я Маринці такий… З причепом? А я Гриця хочу собі забрати, сам буду його виховувати, я йому обіцяв.

– Так ось на кого ти витрачаєш гроші?! Ось чому з дітьми вмієш спільну мову знайти?! А що, молодець ти Микито, справжній ти мужик, ось що я скажу тобі!

За кілька днів Микита зустрів Марину і зрозумів, що вона все знає. Дивиться на нього якось інакше.

– Микито, а твій племінник молодший за Артема? Візьмеш для нього якісь речі? Артем деякі майже не носив, а твоєму знадобиться.

– Звичайно візьму, дякую, Марино, – він дивився на неї і дивувався – яка ж вона добра і гарна.

Краще за Марину нікого немає на всьому білому світі!

– А хочеш ми разом у парк на вихідних сходимо? Привозь свого, ми наших хлопчаків познайомимо! – запропонувала Марина. – Я думала ти ще маленький, несерйозний, а ти зовсім інший, треба ж!

…Почав жартома, а в результаті так і засватав Віктор Михайлович Марину за свого сусіда!

Микита і справді чудовий хлопець, любить її. І схоже Марина теж розглянула в ньому нарешті свою долю!

Після весілля Віктор Михайлович та Любов Іванівна запропонували молодим помінятися квартирами.

Тепер Микита з Мариною й хлопцями в їхній трикімнатній живуть, а вони поряд у двокімнатній Микити, по-сусідству.

Віктор Михайлович та Любов Іванівна рано навесні на дачу поїхали, вона поряд, на роботу близько. А двокімнатну здали в оренду до пізньої осені. Восени треба буде молодим допомогти купити машину, сім’я ж у них тепер велика.

– Буває ж так – нарізно у кожного було повно проблем, а як разом стали жити, і всі проблеми зникли! Розучилися люди разом жити, а це ж щастя яке! – раділи за них Віктор Михайлович та Любов Іванівна.

…Через рік у Марини та Микити народилася донька Софія!

Артем і Грицько подружилися, вони ж брати! І хлопці дуже раді, що тепер мають молодшу сестричку.

КІНЕЦЬ.