Пізно ввечері у двері Марти хтось подзвонив.

Марта та її батько жили у двокімнатній квартирі. У центрі була кухня та ванна кімната з туалетом, а з боків – по кімнаті.

– Тату, ти когось чекаєш? — спитала Марта, прочинивши двері.

Але звідти пролунали лише незрозумілі звуки.

– Зрозуміло. Тато знову «зануляв» . Потрібно б з ним розмову провести, він щось зачастив! – подумала Марта і пішла відкривати двері.

– Хто там? -запитала вона через двері.

– Кохана, відкривай! Це я! – пролунало у відповідь.

Марта застигла від здивування, але через декілька секунд все таки відкрила двері. На порозі так і є, стояв її коханий.

– Ти з валізою? На зовсім, чи що? – здивовано запитала Марта.

– Ну, ти ж сама мене просила: – Коханий, коли ти підеш від дружини? Ну ось, вона мене й вигнала через тебе. Іди, каже, до неї, а до мене не вертайся!

Марта не могла описати зараз своїх справжніх емоцій.

Одна річ, жити з батьком, і періодично зустрічатися з коханцем, а зовсім інша – жити на постійній основі всім цим складом!

– Проходь. Просто, я не чекала, якщо чесно. Хоч би попередив, – відкрила ширше двері жінка.

– Ніколи було. Спочатку ми сварилися, потім домовлялися. Аліменти виплачуватиму на хлопчаків, я все владнав, – пояснив чоловік.

– У тебе одна валіза, чи що?

– Решту я пізніше підвезу.

На голоси визирнув батько Марти, Віктор Іванович, він впізнав Андрія, привітався і пішов назад.

Отак вони й почали жити.

Віктор Іванович жив вкрай непомітно, виходив із кімнати лише в туалет та в магазин. Не хотів заважати дочці налагоджувати життя.

У кімнаті в нього було все своє: двоконфорочна плитка та холодильничок.

… Марта помітила, що Андрій з разючою легкістю пішов від дружини та дітей. Жодного разу вона не помітила, щоб він сидів у смутку, і переживав!

Марта сама підштовхувала його до спілкування з хлопчиками, нагадувала, щоби дзвонив їм і забирав на вихідні.

– Синам потрібен батько, – говорила вона.

А тут, ще й сталося нещастя – Андрія з роботи звільнили. Марта підтримувала коханого в горі та в радості, і заспокоювала, мовляв не хвилюйся, знайдеш кращу роботу, де до тебе будуть ставитися так, як ти цього заслуговуєш.

Однак, його нікуди не хотіли брати на роботу. Він кілька місяців ніде не працював. Годувала його Марта і навіть неофіційно передавала аліменти його дітям.

Їй було соромно, що позбавила дітей батька.

Невдовзі Марта підключила всі свої зв’язки, і Андрія нарешті взяли індженером в одну фірму.

Все почало налагоджуватися.

І було б зовсім добре, але почала Марта помічати, що коханий вечорами надсилає комусь смс-повідомлення з посмішкою.

– З ким переписуєшся? – запитала якось Марта.

– У нас чат робочий, – відповів він.

– Ааа зрозуміло! Смайлики з сердечками по роботі надсилаєш? Абоненту “Наташа Ж.»? – єхидно підмітила жінка.

– Марто, ну облиш ти це! У нас так усі спілкуються у відділенні.

…Восени, коли Андрій жив із Мартою вже дев’ять місяців, її запросили взяти участь у одному проекті. Марта взагалі хапалася за будь-яку можливість підзаробити, і тому погодилася.

– Андрію! Я їду. Повернуся пізно, бо роботи багато. Може, вночі повернуся, а може, під ранок, – повідомила вона. – Їжа у холодильнику, я пішла.

– Цілую, кохана, – промовив чоловік, дивлячись телевізор.

Вона поїхала. Години через дві Марта зрозуміла, що забула вдома папку з кресленнями.

Почала Марта дзвонити Андрію, щоб привіз, але він виявився недоступним. Довелося їхати додому.

… Вона відчинила двері і побачила у коридорі жіночі туфлі. А з спальні лунали недвозначні зітхання!

Віктор Іванович міцно спав, попередньо пригостившись “зятевим” подарунком.

Марта забігла в кімнату.

– Я бачу, ви тут чудово проводите час! – вигукнула Марта. – Андрію, ну ти взагалі! У мій дім цю привів, ще й при батьку! І давно ви так зустрічаєтеся? Ой, та твоя дівчина ще й з кільцем? А чоловік в курсі ваших пригод? Ану, йдіть обидва звідси! Повернуся, щоб духу не було!

Марта взяла папку і вибігла з квартири.

…Думки Марти були зайняті зовсім не роботою. Коли вона о четвертій ранку приїхала на таксі додому, Андрія вже не було.

…Віктор Іванович вранці вийшов у туалет. Дочка, не стулявши очей, просиділа за кухонним столом.

– Батько, ти бачив, він жінку в будинок приводив? – з сльозами на очах, сказала Марта.

– Не бачив, – коротко відповів той, і зайшов у свою кімнату. Марта прийшла до нього, сіла на краєчок дивану.

– Він тебе «пригостив», чи що? – раптом запитала жінка.

– Так, – коротко кинув Віктор Іванович.

– Негідник. Спеціально, щоб привести цю… Тату, я його вигнала, – сказала вона.

Марта протяжно заплакала.

– Ну і правильно. Негідник він, – сказав зазвичай мовчазний батько.

– Думаєш? – здивувалася Марта.

– Так.

– А якщо повернеться? Пробачення стане просити… Що порадиш?

– Залише він тебе. Як дружину першу. І тебе залише. Це справа часу, – спокійно сказав батько.

– Я народити хотіла, – тихо промовила Марта.

– Не від нього!

Марта тяжко зітхнула. Батько був правий.

– Слухай, тату. Чому я така нещасна? Мені 39, дітей немає, життя не склалося.

– Ти крутила з одруженим, не так все має бути.

– Де у моєму віці неодруженого знайти?

– Ти допомогла цього негідника на роботу влаштовувати, підтримувала грошима. Йому допомагають, а він не цінує!

У цей момент у двері хтось подзвонив. То був Андрій.

– Не вибачу, – вирішила вона, і пішла відкривати двері.

– Тобі чого?

– Ну, навіщо так? Я за речами.

– До Наталі.Ж, чи до дружини йдеш, якщо не секрет?

– До дружини та дітей. У Наталі вдома чоловік.

– Аааа! І що, дружина тебе майже через рік, прийме?

– Ну… розмова ще має бути. Валіза лежить поки що в машині. Але я хотів вибачитися за вчорашнє!

Звідки не візьмись, Андрій дістав букет троянд. – Вибач мені, Марто…

– …Облиш це! Збирай речі та йди. Тобі тут нічого не світить, – сказала спокійно жінка.

– Ну й дарма, – ображено сказав він.

Після недовгих зборів, Марта зачинила за Андрієм двері.

Тато сто разів правий. Найкраще бути одній.

До речі, вона не одна. Вона має тата.

Ось його здоров’ям вона зараз і займеться.

Друзі, на вашу думку, історія Марти могла закінчитися по-іншому?