Мами не стало, а тато за деякий час в дім привів іншу жінку. Ось тоді і почались мої невдоволення. Що я тільки не робив, як їм тільки не капостив.

А закінчилось все клінікою. Я не знаю, що б було зі мною сьогодні, якби не випадок того хлопця по палаті. Те, що його мама прийшла саме до мене, і врятувало мені життя. Єдине, щоб я хотів зробити, так це попросити пробачення у батька, але поки я не знаю як

Я тоді був зовсім чужою для цієї жінки людиною, я навіть не заслуговував на її доброту. Та мабуть, у Господа були дещо інші плани на мене і він через цю жінку зберіг для мене життя.

Мені тоді ледь, як десять виповнилось, як не стало мами. Я пам’ятаю, як сильно переживав цю втрату. Батько намагався мене втішити, та він не зміг мені замінити материнське тепло і любов.

Десь через три роки тато одружиться знову. І як би це не звучало прикро, та у мене з’явилась мачуха, яку я незлюбив з першого дня нашої зустрічі.

Я завжди намагався “перцю насипати” батькам. Створював постійно неприємності. Відчужувався і віддалявся від них.

А потім я, молодий студент, симпатяга. Дівчата, дискотеки, гонки на машинах по нічному місту. Я й не помітив, як вліз у “заборонені” препарати.

Спочатку мені здавалось, що це круто, і що я завдяки цьому відчуваю себе щасливим. А потім “звичка”, яка зводила мене з розуму. Тато і чути про мене більше не хотів, прогнав мене із дому.

Десь років зо два я жив наче в тумані, перетворився на бомжа, займався казна чим. Аж поки не потрапив у клініку, де мені рятували життя. Поряд зі мною лежав молодий хлопчина років десь біля двадцяти. Його мама постійно приходила його провідувати, та прогнози були не втішні.

Одного дня його вивезли з палати, сказали на одну пропащу людину менше. В цей момент в мене щось йойкнуло і мені так захотілось жити.

Я ще тоді не знав де маю взяти сили, щоб з цього всього виплутатись. Та одного дня до мене в палату зайшла жінка, це була мама того хлопця.

Вона розповідала мені про віщий сон, який їй нещодавно наснився. Про сина, який там не може знайти спокою і сниться їй кожної ночі.

У вісні тій жінці приснилась Матір Божа і сказала, що вона має врятувати життя іншій людині, таким чином її син віднайде спокій там.

Так мені тоді сильно пощастило, адже ця жінка вибрала мене. Весь цей час я відчував її підтримку, в те як вона в мене вірила. Я відчував її любов і терпіння до мене.

А після того, як мене виписали з лікарні. Ми поїхали на прощу по святих місцях. На одній із таких прощ, я познайомився із дівчино.

Вона була надзвичайної вроди.

В своєму житті вона пережила дуже велике випробування долі, тому її зовсім не злякало моє минуле. Через два роки ми побрались.

Тепер у нас дуже дружня і велика родина.

Ми виховуємо трьох дітей. Але завжди у нашому серці є місце і час для Бога. Зі своїм тато я так і не бачився з того часу. Можливо хтось із вас подумає, що я залишив образу на нього…

Так ні. Я просто маю страх, що він мене не прийме, що не захоче бачити чи чути. Що скаже, я для нього не існую.

Та якщо я цього не спробую, я ніколи не зможу дізнатись його реакцію. Як знайти слова і сили в собі, щоб влаштувати нашу зустріч?

Чи зможе він мені пробачити за все, що я накоїв і знову прийняти як свого сина?

Джерело