Ми зустрічалися з Володею вже рік, любили одне одного – не розповісти як. Подали заяву. Він познайомився з моїм мамою та батьком, а я все ніяк не наважувалася відвідати село його батьків. Але до весілля залишалося два тижні, хочеш не хочеш, а треба їхати і знайомитися.

Приїхали ми до рідного села Володі. Гарно там, зелено, ліс недалеко. Я йшла селом під оцінювальними поглядами Володиних односельців. У селі так завжди – нова людина відразу на очах.

Прийшли до хати до батьків мого нареченого. Вони познайомилися зі мною, за стіл нас посадили. Але розмовляли здебільшого з Володею. Мене вони, начебто, не помічали. І хоч я подарунки їм привезла, і розповідати щось намагалася – почувала себе не у своїй тарілці та розуміла, що не сподобалася майбутньому свекру та свекрусі.

Воно й не дивно: у селі люблять міцних дівчат, таких, щоб, граючи, і сіно складали, і город викопували, і відра з картоплею тягали. А я висока, тоненька, незагоріла. Коли сказала, що мешкаю в місті, батьки Володі взагалі посумнішали.

Пізніше виявилося, що вони за дружину синові пророкували сусідську дівчину Марію – кров з молоком, вдвічі більшу за мене, бойову, сильну, працьовиту. Я в очах майбутніх родичів явно програвала поряд із нею.

Я навіть не припускала, що на мене попереду чекали випробування. Наступного дня справжній іспит мені влаштували батьки Володі.

Спочатку попросили прополоти моркву. Городники знають, яка це моторошна справа, але я впоралася легко. (пізніше, коли ми з Володею, вже одружені, восени приїжджали в гості до його батьків, вони хвалилися, як славно виросла морква, яку я полола).

Рано-вранці вони сказали, що підуть за село сіно косити, а мені залишили продукти і наказали обід приготувати.

І я приготувала. Суп зварила, жарке зробила, салат зробила, зібрала вишню та смородину – пиріжків насмажила і компот зварила. Ще й на кухні встигла прибрати, плиту та підлогу помити.

Видно було, що здивувала я батьків Володі: не чекали вони від міської панночки такої спритності. А коли я після вечері сказала, що можу корову підоїти, тут вони зовсім здивувалися. І я подоїла, і дуже навіть непогано з цим упоралася.

Проводили мене майбутні родичі зовсім не так, як зустрічали – тепло, душевно. Видно було, що тепер вибір сина повністю схвалюють.

Звісно, ​​їм було цікаво, де я цьому навчилася. А секрет був простий. Усі канікули я проводила у селі у бабусі Ірини. А та мене хоч і любила без пам’яті, але не балувала, змушувала працювати і в хаті, і на городі. І грубку розтоплювати я в неї в селі навчилася.

Бабуся завжди мала господарство: кури, качки, свині, коза, корова. Я їх допомагала годувати. Корову та козу доїла, сир і сметану з бабусею робила.

Готувати мене бабуся почала навчати, коли мені було дев’ять років.

– Вчись, онучечку, всьому – у житті все знадобиться.

Мама теж мене у премудрості домашньої роботи присвячувала. У нас вдома завжди було чисто, затишно та пахло пирогами. Я на все життя запам’ятала мамині слова:

− Якою б красунею дружина не була, а якщо готувати, прибирати, прати не вміє, то незабаром нелюбимою стане.

Завдяки мамі та бабусі припала я до двору і свекрусі, і свекру. Довелося нам з ними жити і нарізно, і разом, але завжди ми ладнали, жодного разу в житті не посварилися. Багато чого я навчилася і у свекрухи.

Через десять років після нашого з чоловіком весілля свекруха мені розповіла, як вони відмовляли Володю одружитися:

– Коли ми тебе залишили вдома обід готувати, а самі пішли траву косити, як ми не відмовляли Вову на тобі одружитися, він нас не слухав. Сказав: “Подобається вам моя наречена, не подобається – не важливо, головне, що вона мені подобається!”

А тепер, дочкою ми й самі бачимо, що кращої невістки нам і не знайти.

І щоразу, коли моя свекруха представляє мене своїм родичам чи знайомим, то неодмінно каже:

− Це моя невістка! Ви не дивіться, що вона така худенька, вона дуже хороша!

КІНЕЦЬ.