– Коханий, – Ольга зазирнула до зали, де на дивані затишно розташувався Захар. – Мама відправила нам передачу.

– В чому проблема? Прийде, тоді й заберемо, – з байдужістю відповів чоловік.

– Вона сьогодні приїде, і треба негайно її забрати! – невдоволено скривившись, скомандувала Ольга.

– Сьогодні вже пізно. Я завтра після роботи заїду, – не відриваючи погляду від монітора телевізора, відповів Захар.

– Не можна завтра! Автобус стоятиме лише п’ять хвилин! – сплеснувши руками, пробурчала жінка.

– Автобус? – Чоловік із подивом повернувся до дружини.

– Так.

– Чому вона відправила не поштою? – щиро обурився Захар.

– Мама сказала, що так буде швидше і простіше, – відповіла жінка і глянула на годинник. – Я б на твоєму місці поспішила.

– Знову її закрутки? – обурився Захар. – Навіщо вони нам? Якщо щось знадобиться, я сходжу до магазину. Там є страви на будь-який смак, тільки гроші подавай. А вона висилає, ще й автобусом…

– Мамині смачніші, – невдоволена висловлюваннями чоловіка, жінка скривджено опустила очі.

– І о котрій же приходить автобус? – недбайливо пробурчав Захар.

– Через дві години, але ти їдь, будь ласка, раніше, щоб не запізнитися, – заметушилася Ольга.

– Раніше попереджати твою матір не вчили? – Чоловік з похмурим виглядом почав збиратися.

Звісно, йому зовсім не хотілося нікуди їхати. Надворі стояла погана погода.

Дощ, що почався з ранку, ніяк не вщухав, а це означало, що видимість на дорозі буде дуже погана. Їхати чоловікові в одну сторону треба було близько години.

– Робити Вірі Андріївні нема чого, – стурбовано похитав головою Захар.

– Не бачу в цьому жодної проблеми, тобі треба лише забрати сумку з продуктами, – зітхнула Ольга, якій набридло, що чоловік бурчить як старий дід.

У поганому настрої Захар поїхав на вокзал. Як на зло дощ посилився.

До вокзалу Захар прибув за дві хвилини до приходу автобуса, яким теща відправила передачу.

Поки чоловік подолав відстань від парковки до платформи, із п’яти хвилин залишилося лише три.

Водій, який відкрив двері автобуса, голосно гукнув чоловіка:

– Ей, не ти випадково за сумкою з Житомира?

– Так, я, – Захар швидкими кроками підбіг до чоловіка.

– Забирай! – сказав водій і простягла чоловікові важку сумку. – Цегла там чи що?

– Тещині закрутки, – роздратовано насупився Захар.

Однак тут же помітив простягнуту руку водія та його запитальний погляд.

– Що? – Незрозуміло спитав чоловік.

– За послугу. Жінка казала, що ти сплатиш за перевезення, – сказав водій. – Обманули чи що?

– Скільки? – Захар поліз у кишеню.

– Чотириста.

– Ну і ціни у вас, – з досадою промовив чоловік і простяг чоловіку чотириста гривень.

Під сильним дощем Захар дістався своєї машини. Дорогою він промок до нитки.

Сварячи подумки тещу та її закрутки, чоловік вирішив заглянути у сумку. Виявилося, що там лежало кілька баночок з лечо, фаршированим перцем і варенням.

В голові Захар прикинув, що на чотириста гривень зміг би купити паро баночок і в магазині.

Промоклий чоловік поїхав додому. Він був дуже ображений на тещу та дружину, з вини яких йому довелося тягнутися на вокзал.

– Що там? – Ольга, не звертаючи уваги на чоловіка, почала дивитися вміст сумки.

– Ти знаєш, що я подумав? – задумливо промовив чоловік.

– Що? – роздивляючись кожну баночку, поцікавилася жінка.

– Думаю, що потрібно твоїй мамі відповісти тим же, – у голові Захара дозрів хитрий план того, як провчити щедру тещу.

– У нас немає закруток…

– А ми їй цукерок з печивом купимо, – запропонував чоловік, – і відправимо автобусом, якщо вона так любить цей спосіб відправлення.

Наступного дня Захар поїхав до найдешевшого магазину міста. Набравши там пару кілограмів смаколиків, чоловік повіз їх на вокзал.

Він домовився з водієм про передачу посилки, пообіцявши нагороду від Віри Андріївни.

З великим нетерпінням чоловік почав чекати, коли теща отримає її та зателефонує.

Він зробив для неї невелику підлість, передавши посилку ввечері. Це означало, що в місто до тещі вона прийде рано-вранці.

Дзвінок від Віри Андріївни надійшов о сьомій ранку. За голосом тещі чоловік зрозумів, що родичка дуже невдоволена.

Жінка про щось довго розмовляла з Ольгою. Протягом усієї розмови дружина сердито поглядала на Захара, який пив каву.

Коли вона нарешті закінчила діалог і поклала слухавку, то невдоволено пробурчала:

– Чому мама мала платити за перевезення сумки?

– З тієї ж причини, чому я платив, – усміхнувся чоловік.

– Мама сказала, що цукерки несмачні…

– Мені теж її закрутки не подобаються, тим більше їх завжди треба швидше з’їдати, щоб не пропали, – пояснив Захар.

– Загалом, мама незадоволена, що посилку доставили рано вранці. Вона ледве встигла її забрати…

– Я теж їхав під дощем, але не жаліюсь. На що тільки не підеш заради рідних людей, – відповів Захар.

– Ти спеціально це зробив? – недовірливо спохмурніла Ольга і шпурнула в чоловіка рушник.

– Просто хотів показати Вірі Андріївні, як мені забирати її непотрібні посилки, – задоволений собою, гордо вимовив Захар.

– Мама сказала, що більше нічого не передаватиме автобусом. Це дуже дорого, – образливо процідила Ольга.

Теща, дійсно, після цієї пригоди перестала передавати посилки автобусом і стала користуватися звичайною поштою.

КІНЕЦЬ.