Я остаточно заплуталася, мені дуже сумно, і я боюся залишитися на все життя сама.

Я хочу стосунків, але при цьому не хочу знайомитися в інтернеті в будь-яких додатках. Це не моє.

Ходила кілька разів на побачення, було дуже нудно і нецікаво, там взагалі ніякого фільтра, потрапити може будь-хто, а перебирати 1000 чоловік, щоб 1001 виявився більш-менш нормальним, немає бажання. Чи означає це, що я сама винна, і залишусь назавжди одна?

З колишніми знайомилася через спільних знайомих чи на роботі. У таких випадках не лінуюся ходити на побачення та спілкуватися з людьми, але ось додатки — просто внутрішнє відторгнення, переступаю через себе, спілкуюся знехотя, все там мені здається таким «не моїм».

Зараз ще й переїхала з рідного міста до Європи по роботі, тут взагалі залишається лише один варіант — онлайн, оскільки коло спілкування не таке вже й велике. Але я не хочу.

Чи означає це, що мені потрібно змиритися з долею одинаки? Я так заплуталася.

Мені 28 років, я хочу нормальних стосунків. При цьому мені так добре з собою є багато захоплень, робота, заробіток, інтереси, спорт, не чекаю, що прийде принц і врятує мене, вважаю себе самодостатньою. Але й прожити життя самотужки теж не хочу.

Подруги ходять на 5 побачень на тиждень, повертаються ні з чим, так досі і не знайшли нічого, а ще на мене чинять тиск, що я бачите мало знайомлюся онлайн. А дивлячись на них бажання ще більше пропадає, виглядають як відчайдушні, які не знають, що зробити з вільними 2 годинами в житті, знаходять диваків, і спілкуються.

Мені ж приємніше провести цей час із собою. Знаю, зараз усі напишуть, що я сама винна, надто задушлива та стереотипна, так і залишусь на все життя одна, але невже всі люди зараз тільки знайомляться онлайн?

Є хто несподівано познайомився зі своїм чоловіком у реальному житті, чи через когось?

КІНЕЦЬ.