Лора дуже пишалася своїм ім’ям. Адже як звучить: Лора і її флора. Вона була простою дівчиною, родом з невеличкого села, яке було дуже далеко за містом. Шукаючи кращої долі ніж у мами, дівчина влаштувалася на роботу у місто. Повністю відображало її улюблене заняття.

Працювала дівчина в квітковому магазині. Збирала кожен букет з душею. Дивовижна чуйність до клієнта притягувало людей. Лора завжди запитувала для кого букет, до якої події. Відповідали клієнти завжди охоче, адже дівчина була такою легкою і доброю.

Господиня магазину була в захваті, що клієнтів з кожним днем ​​все більше. Але платити дівчині особливо не хотіла. Тому, при зростаючій виручці, отримувала дівчина жалюгідні копійки.

Але Лора навіть не думала, що в цій ситуації може бути якась несправедливість.

Одного разу, в магазин зайшов чоловік. Господиня завжди називала таких «гаманець густий».

Чоловік підійшов до прилавка, розглядаючи готові букети.

– Мене звуть Лора. Може я вам допоможу? – з легкою посмішкою запитала Лора.

– Сам розберуся, – буркнув відвідувач.

«Треба ж, який сердитий» – подумала дівчина і відійшла, продовживши збирати букет з червоних троянд і білих лілій.

Відвідувач продовжував вивчати букети, зрідка позираючи на дівчину. Але Лора була поглинена створенням дивного квіткового мистецтва.

– Скажіть, цей букет замовлений? – нарешті, поцікавився чоловік.

– Ні, думаю він чекав вас, – відповіла Лора. Чомусь, їй і справді так здавалося. Коли він увійшов, вона вирішила додати гілки з великими зеленими листками, лискучий, як і сам відвідувач.

– Скажіть, для якої події букет? – запитала вона.

– Мама. Вона xвopiє.

Лора зaвмepла. Недобре вийшло.

– Знаєте, не хочеться псувати його пакувальним папером. Давайте стрічкою його зав’яжу.

Чоловік погодився. Дівчині було ніяково. Він уважно оглядав її. Худа фiгypка в простому ситцевому платті. Але і на таку зарплату іншого і не купиш.

Але Лора не соромилася. Незручність? Так. Але не соромилася і жаліти себе не дозволяла. Адже вона була найщасливішою, збираючи свої букети.

Чоловік забрав букет, залишивши майже в три рази більше грошей. Лора з подивом дивилася на папірці. Увечері господиня здивувалася виручці, але гроші забрала.

Через кілька днів чоловік повернувся.

– На що витратила свої чайові? – ненароком поцікавився він, поки Лора збирала букет.

– Чайові? – здивувалася дівчина. Вона і думати забула про ту ситуацію.

– Ну так.

– Хозяйці віддала. Це її лавка. Її гроші.

Чоловік якось дивно на неї подивився. Забрав букет і був такий суворий.

Через пару тижнів він знову повернувся.

– Збирайтесь, – сказав він і потягнув дівчину за руку.

-Куди? – вигукнула Лора.

– Я беру тебе на роботу, з господинею все владнав вже.

Лора несміливо накинула своє тонке пальтечко і пішла слідом за чоловіком.

– Я Андрій. Ти будеш працювати в величезному квітковому магазині на бульварі.

Він посадив її в машину. Спереду сидів водій. Вони вирушили в центр міста. І вона побачила величезну вивіску «ЛОРА І ФЛОРА» прикрашала фасад будинку.

Всередині справжній рай квіткарки.

– Він твій, – сказав раптом Андрій. Лора обернулася, не розуміючи його слів.

– Це жарт? Тоді вона дуже здивувалась.

– Ні. Ти ще зарплату свою не бачила.

Лора напружилася. Підозріла ситуація.

– Ти дивовижна, добра, безкорислива, талановита. Вразила мене до глибини душі. Мама завжди хотіла мені таку дружину. Тепер і я хочу. Лора, ти дозволиш мені пoзaлuцятuся за тобою?

Дівчина стояла в шoцi. Чи справді, такий чоловік і звернув на неї увагу?

– Добре, давайте спробуємо, – відповіла дівчина, несміливо посміхаючись.

КІНЕЦЬ.