Галина ходила туди-сюди по квартирі, не знаходячи собі місця.

Вже який день поспіль її Дмитрик приходив додому пізно!

А вчора взагалі під ранок прийшов!

Виказала йому, що міг би попередити, зателефонувати, щоб вона не хвилювалася.

Посварилися…

І ось знову Галина чекає, міряє кроками кімнату, дивиться на годинник постійно.

-Кохання в нього, – думала вона.

– Але міг би й подзвонити. Рано, чи пізно одружиться. Потрібно звикати. Ще невідомо, яка дружина дістанеться, переживань додасться. Ой, краще про це не думати. Він, звичайно, дорослий, але душа все одно не на місці.

Галина ніяк не могла перестати переживати.

Раніше вона сміялася над такими матерями, які надто опікуються своїми дорослими синами, а тепер стала сама не кращою за них.

Всіх дівчат, з якими зустрічався її син, якщо її знайомив, вона вважала його недостойними. І як усі матері думала, що син має з нею порадитись у такій важливій справі, як вибір нареченої. Вона вже краще знає, що йому потрібно. Думки лізли і лізли в голову, і кінця не було. Скоріше б син прийшов додому…

У дверях клацнув замок, і Галина стрепенулася, хоча чекала й прислухалася.

-Нарешті!

Галина побігла у коридор, але на півдороги зупинилася, пішла на кухню і сіла за стіл, склавши перед собою руки.

-Мамо, ти чого не спиш? – зʼявився у дверях Дмитро.

-Ти ж знаєш, що я переживаю. Міг би й зателефонувати, – з докором сказала вона.

-Мамо, я дорослий і не збираюся звітувати за кожен свій крок перед тобою.

-А де ти був?

– Галина дивилася на нього із викликом.

-У Соні, – голос Дмитра при цьому став ніжним і на тон нижче.

-У тебе чергова дівчина і гадаю, не остання. А мама в тебе одна, – Галина не могла приховати ревнощів.

-Чому чергова? Вона єдина, як і ти, мамо

Дмитро підійшов, нахилився і поцілував Галину в щоку.

-І не треба говорити про неї погано. Посваримося, сама ж потім шкодуватимеш. І потім, як би я вибрав собі наречену, якби не зустрічався з дівчатами? Сама ж казала, що не можна одружуватися з першою зустрічною. Казала?

-Казала, – підтвердила Галина.

– Я так розумію, ти вже вибрав наречену?

Дмитро сів навпочіпки поруч із Галиною, зазирнув їй в обличчя. Серце Галини заповнила ніжність. Як він схожий на свого батька! Той самий погляд, та сама посмішка…

-Вибрав, мамо, – сказав Дмитро.

-То познайомив би мене з нею, – уже миролюбно сказала Галина.

-Обов’язково, тільки… – Дмитро підняв голову.

-Що? Щось не так? – Галина аж стрепенулася.

-З нею все гаразд, мамо. Вона гарна і добре готує. Мені, принаймні, подобається. Особливо її борщ і котлетки. Але вона не одна.

-Ти закохався у заміжню жінку? – Галина ахнула.

Вона не знала вже що й думати.

-Ні звісно. Але вона має сина. Йому п’ять років.

-П’ять?! – вигукнула Галина. – В скільки ж вона народила?!

-Мамо, не кричи. Так, вона старша за мене.

-Зрозуміло, – Галина була розгнівана.

Її синочок, сонечко, якого вона шалено любила, заради якого могла все зробити, закохався в жінку старшу за себе, та ще й з дитиною!

-Що тобі зрозуміло, мамо? Я кохаю її. Людина має право на помилку. Ти сама так казала.

-Так. Тільки така помилка на все життя її не виправиш. А вільні молоді дівчата тебе вже не приваблюють? – вигукнула Галина.

-Ось тому й не говорив, не приводив її знайомитись з тобою, – Дмитро встав. – Знав, що ти мене не зрозумієш. Пам’ятаєш, ти розповідала про дівчину у вас на роботі, яку закохав у себе, а потім залишив хлопець? Як ти її шкодувала. Ти казала, що все при ній, що їй обов’язково зустрінеться хороший чоловік і стане батьком її доньці. Чому цим хорошим чоловіком має бути хтось інший, але не твій син?

-Синку, кохання приходить і йде. Я теж батька твого дуже любила, а він нас з тобою залишив і пішов до іншої.

-Саме так, мамо. Не факт, що з вільною та молодою у нас складеться на все життя. Соню я кохаю. І її сина люблю. Він чудовий хлопчик. Ти б його бачила. Навіть якщо ти будеш проти, я не залишу її. Зрозуміла? Давай зупинимося на цьому.

-Дмитре, я виховувала тебе і мріяла, що ти будеш щасливий…

-Все досить. Це моє життя, мамо. Якщо ти втручатимешся в нього, я піду.

Дмитро розвернувся і пішов у свою кімнату.

-Синку…

Вранці він пішов на роботу, навіть не снідавши. Вони не розмовляли. Дмитро повертався додому пізно, одразу йшов до своєї кімнати. Галина не знала, що й робити, як налагодити відносини з сином, що розладналися.

Здається, ще зовсім недавно вона колихала його на руках, співала колискові, а сьогодні в нього своє доросле життя. Не так просто прийняти це…

-Дмитре, давай поговоримо, – почала вона якось.

-Поговоримо, коли будеш готова почути мене та зрозуміти.

-Мабуть, справді любить він її. Дивись, піде до неї, і залишися ти без сина, Галино, – виказувала їй Петрівна, найстарша з жінок на роботі.

Галина не могла довго таїти в собі переживання від сварки з сином, поділилася цим з нею в обідню перерву. Хотілося поради і просто виговоритися.

-Знаю, що не права, але не могла зупинитися, понесло мене, наговорила йому… – мало не плачучи, розповідала Галина.

-А ти хотіла, щоб він усе життя був біля тебе? А про що говорити з тобою? Йому важлива твоя підтримка, розуміння, а ти не можеш цього дати, упокоритися з його вибором. Тебе саму одразу твоя свекруха прийняла?

-Не одразу. Але я була молодша за чоловіка і без дитини, – Галина схлипнула.

-І вона в тобі все одно знаходила недоліки. Матері так влаштовані, ревнують синів, ніколи не схвалюють їхній вибір. Тільки одні матері упокорюються і налагоджують стосунки з невісткою, а інші оголошують непримиренну боротьбу. Нічого хорошого із цього не вийде. Нічна зозуля денну перекує. Ось ти без дитини вийшла заміж, а ростила його все одно одна.

-Дмитро мені теж так сказав…

-Ось і змирись. Він поки що не одружився. Додому ночувати приходить. Теж, мабуть, переживає. Чекає, що ти мудрість виявиш і материнську любов і поблажливість. Сходи, познайомся з цією Сонею, подивися, що за одна. І не плач. Серцю не накажеш…

Галина потроху почала заспокоюватися. Третій тиждень вони із сином живуть, як чужі. Так не може продовжуватися. І Галина вирішила сходити до Соні, поговорити, попросити відпустити Дмитра від себе. Налаштувалася рішуче. Адресу дізналася у сусіда, друга Дмитра.

Щовівторка та п’ятниці Дмитро після роботи ходив у спортзал. Години півтори вона має. Але з порожніми руками не годиться. Це буде виглядати надто не по дружньому. Торт купити? З тортом миритися приходять, а в неї інше завдання. А ось із іграшкою прийти – це знак уваги, але до дитини, а не до її матері.

Галина зайшла в магазин і так захопилася, вибираючи іграшку, що непомітно для себе розподілила: ось цю машинку куплю сьогодні, а от ту наступного разу. Хоча, який наступний раз? Навряд він буде…

Галина рішуче натиснула кнопку дзвінка. Двері відчинила симпатична молода жінка. Слідом за нею у коридор вибіг усміхнений хлопчик. Побачив незнайому тітку, і здивування змінило посмішку на його милому симпатичному личку.

-Здрастуйте, я мама Дмитра, – сказала Галина.

-Я зрозуміла. Проходьте. Сергію, йди в кімнату, – сказала Соня до сина, і він неохоче пішов.

Галина зняла туфлі і одягла великі чоловічі капці, що належали, мабуть, Дмитру. Вона пройшла до кімнати і озирнулася. Затишно, чисто, гарно…

-Мене Сергій звуть. Дивись, який у мене літак. У нього навіть звук, як у справжнього, коли пропелер крутиться, – Сергій показав свій літачок і продемонстрував, як він гуде.

-Чудово. А я тобі теж дещо принесла. Дивись, – і Галина дістала з сумки невелику коробочку.

Очі Сергія відразу засяяли непідробною радістю. Наступні хвилин п’ятнадцять вони оглядали машинку і пробували її можливості.

-Дивись, двері відчиняються! – Сергій кілька разів провів колесами по підлозі, і машинка швидко проїхала через всю кімнату.

-Подобається? – запитала Галина.

-Звісно. Дуже. А як ти дізналася, що я таку хотів?

-Здогадалася. У мене теж є син, щоправда, вже дорослий.

Галина зовсім забула, навіщо прийшла. Вона помічала, що Соня заходила до кімнати, дивилася на них, слухала, потім вирушала на кухню. Мабуть, готувала вечерю. Галина схаменулась тільки тоді, коли ось-ось мав прийти Дмитро. А де ще він був щовечора, як не тут?

-Мені пора, – сказала Галина і взяла сумку.

-А Дмитра не дочекаєтесь? Він скоро прийде, – Соня стояла, притулившись плечем до одвірка.

-Ти ще прийдеш? – з надією запитав Сергійко.

-Прийду, – Галина раптом зрозуміла, що каже правду.

Всю дорогу додому вона згадувала радісні очі Сергія. Як він одразу перейшов на «ти», прийнявши її за свою. У серці розлилася теплота і ніжність. Їй сподобалося, що Соня ні про що не запитала, не втручалася в їхнє спілкування з Сергієм, надавши їм можливість самим порозумітися.

Вона увійшла до своєї квартири і озирнулася. Уявила, що одного разу Дмитро не повернеться додому, вона залишиться тут одна, відчула безмірну тугу і заплакала.

Вранці розповіла Петрівні, як сходила «на розмову» до Соні. Як їй хотілося обійняти Сергійка.

А потім подзвонив Дмитро і, як ні в чому не бувало, сказав, що у них із Сонею сьогодні невелике свято. Що Соня спекла пиріг і запрошує її в гості. Що він чекатиме її там. Знав, звичайно, що вона приходила, але про всяк випадок назвав адресу.

Галина зайшла в магазин після роботи. Пиріг пирогом, а без подарунка не прийнято ходити у гості. Вона купила машинку Сергію, яку обрала вчора, і чотири чашки з різнокольорового скла.

-Дякую, мамо, – Дмитро поцілував Галину, як і раніше. Допоміг зняти плащ. – Чотири чашки?

-Я подумала, що вас троє, і одна для мене, коли приходитиму до вас у гості, – зніяковіла Галина.

Соня підбадьорливо посміхнулася.

-Тільки скоро знадобиться п’ята, мамо. Чекав на тебе, щоб зробити Соні пропозицію.

Сергій дістав з кишені червону оксамитову коробочку і простягнув Соні.

-Ти вийдеш за мене?

-Як? – ахнула Галина. – Ти… Ви чекаєте дитину?

-Не зараз. Але потім обов’язково. Дівчинку.

Дмитро хитро посміхнувся Соні та обійняв Галину.

-Ти ж мріяла стати бабусею.

-Ти моя бабуся? – обличчя Сергія показувало одночасно радість і здивування.

Усі ми – непрості люди. Зі своїми звичками, вихованням, освітою, походженням, рівнем культури. Свекрухи і невістки – поважайте одне одного. Якщо вже не змогли полюбити… Адже всі ми – якщо не свекрухи, то неодмінно невістки.

І останнє:

-Поки ми незадоволені життям, воно, як відомо, минає, – сказав один мудрець.