Мій чоловік після сорока впіймав кризу середнього віку. Інакше я не знаю, як і чим ще пояснити його ідіотську поведінку. Останнім часом чоловік почав доводити мене до сліз своїми причіпками. Ось і під Новий рік він вирішив зіпсувати мені життя.

У нас на роботі оголосили про корпоратив. Керівництво не просто вирішило свято подарувати нам: за рік фірма побила всі рекорди.

Всі ми були молодці, відмінно попрацювали, ще й реклама наша вистрілила, тож у Новий рік я пішла б і з чудовим настроєм, і з солідною премією.

У нас у колективі всім за сорок, працюють одні жінки. Пристойні, всі сімейні та з дітьми. Багато ми пережили разом: і декрети, і дитячі недуги. Усі один одного без проблем підміняли. Бували особи не дуже приємні, обурювалися, не могли влитися у наш дружній колектив. І ось у результаті залишилися тільки “свої люди”.

Ми за роки роботи стали справжніми подругами. Тому я, звісно, хотіла б повеселитися з усіма. Зазвичай я уникала галасливих вечірок, але тут йдеться про інше. Всі свої, там буде комфортно. Проте реакція чоловіка мене просто вразила. Я прийшла, приготувала вечерю і за їжею сказала, що збираюся на корпоратив.

– Так що лягай сам, мене не чекай. Я не знаю, коли там скінчиться все.

Сказала – і забула. Це ж звичайна ситуація: відсвяткувати Новий рік із колегами. Але чоловік чомусь почав нервувати та лаятися!

– Який ще корпоратив? Тобі скільки років? – скривився він. Я одразу зрозуміла: розганяє себе, накручує, хоче скандалу. Тому відповідала спокійно. Хотів кричати – нехай репетує.

– Сорок два. А що?

– А то! Ганьбитися зібралася? Молодою себе відчула?

Я не образилася: він останнім часом став таким колючим. Чоловік мені дорогий, ні про яке розлучення я не думаю. Перебіситься, і далі житимемо. Я пропонувала сходити до психолога, не захотів. Тож нехай сам розбирається, мені набридло вічно заспокоювати та питати, що не так.

– Ти теж міг би піти, у нас деякі дівчатка із чоловіками будуть…

– Ти нікуди не підеш! – закричав раптово чоловік. Очі в нього були шалені. Я взагалі не зрозуміла, що сталося. Встала з-за столу і пішла вечеряти до спальні. Я до себе такого ставлення не заслужила!

Коли він охолонув, прийшов на розмову. Я думала, що він просить вибачення і, може, погодиться піти зі мною. Але чоловік нічого не зрозумів і продовжив гнути свою лінію.

– Я тобі все сказав. Ти маєш дома сидіти, затишок створювати до свята. А не напиватися там до поросячого вереску! Танці танцювати! Сором який!

Я спробувала з’ясувати, звідки в нього такі знання про корпоративи.

– Це ти з чого взяв? У нас усі пристойні дівчатка.

– Я що, на корпоративах не був? – заволав нервовий чоловік. Знову почалося!

Увечері лягли спати мовчки. Я знову запропонувала йому сходити до психолога:

– Ти ж бачиш, що з тобою щось відбувається. Хоч у лікарню сходи! Може, тобі вітамінів не вистачає.

– Я тобі все сказав. До чого тут вітаміни взагалі? Ти мене зібралася там зганьбити, щоб я з рогами ходив. Танцювати вона зібралася, п’яниця!

Ось це було зовсім несправедливо. П’ю я тільки на свята і в житті жодного разу не напивалася, тому такого звання не заслужила.

Спробувала я йому пояснити, що нам вже не по двадцять, щоби всю ніч напиватися і на ногах не стояти. І що я маю право відпочити.

– У нас був шалений рік, ми працювали та втомилися. І заслужили добрий корпоратив! У нас навіть музиканти там будуть! Ніхто не збирається напиватися.

Чоловік мене так і не почув. А потім заявив, що сам тоді теж піде на корпоратив, і мені на зло там з усіма танцюватиме та обійматиметься.

Загалом, я так зрозуміла, він мене навмисно діставав, щоб потім таким чином помститися. Напевно він просто хотів сам на свій корпоратив потрапити. І не придумав нічого кращого, ніж заявити про це так. Спочатку накричав і принизив, а потім типу я такий герой, месник.

Але я б і слова йому не сказала! Хай іде. Ми не перший рік разом, чому він взагалі так про мене подумав? Нічого не зрозуміла.

КІНЕЦЬ.