На цьому сайті багато матерів, які читають та пишуть свої життєві історії. Як би ви поставилися до того, що ваша дочка чи син при вашому конфлікті з кимось стороннім спробували вас захистити, вступити в конфлікт? Я була б рада, що моя дитина мене любить, прагне захистити.

Мені здається, це обов’язок будь-якої дитини перед матір’ю. Але моя мама вважає трохи інакше.

Все моє життя я періодично стикаюся з тим, що вона не цінує моє прагнення захистити її. Мені це дуже прикро і трохи дивно.

Від природи мама людина боязка і досить «затюкана». Вона не може дати відсіч хаму в черзі чи транспорті, з неї можуть не добре  пожартувати родичі. У випадку з родичами вона промовчить, все стерпить, буде трохи ображена, але все вибачить і готова допомогти цим людям у майбутньому.

У випадку з чужими людьми вона почервоніє, засмутиться, може мало не заплакати, згадуватиме конфлікт ще довго і нарікатиме, які, мовляв, бридкі люди. Але у відповідь вона пролелече буквально кілька жалюгідних слів і замовкне, поступиться хаму.

Я людина не така. Я ніколи перша нікого не ображаю, але якщо будуть ображати мене чи когось із моїх близьких, я дам відсіч у міру можливостей.

Якщо грубіянять – можу нахамити у відповідь. Якщо хочуть щось відібрати чи обійти в черзі — намагатимусь це не віддати і не дозволити мене обійти.

Мені здається, це логічно та справедливо. Якщо ж кривдять при мені маму, я завжди кидаюся на її захист.

Але моя мама завжди намагається змусити мене замовкнути, не лаятися з її кривдником, робить мені відразу при всіх зауваженнях, що не можна хамити людям, починає вибачатися за мене перед своїм кривдником. Це виглядає дуже безглуздо.

Я вважаю, що цим вона принижується та принижує мене. Чомусь зауважити хаму, що так поводитися не красиво, що він не правий, мама боїться. Але мені захищати її не можна, не можна ганьбити у відповідь.

І мені можна зробити зауваження при цій людині, яка не має рації і перша почала. Потім удома мама мене «пиляє» весь день, що я не права, що вона доросла людина і не потребує мого захисту, що так, її кривдник був не правий, але я не маю права встрявати в чужу розмову.

Мовляв, вона почувала себе по-дурному, цим я привернула до себе і до неї непотрібну увагу, мовляв, з мене всі тільки посміялися, що я така грубіянка. Тим часом, якщо хтось і посміявся, то тільки з того, що моя мати вичитує свого захисника після того, як не змогла сама себе захистити.

Я щоразу після такої історії даю собі міцне слово, що більше ніколи не захищатиму маму. Що мовчатиму і залишатимуся осторонь, хто б, що їй не говорив і як би не чинив по відношенню до неї.

Нехай краще потім весь день ображається на цих людей, ніж мене даремно лає. Але потім настає нова історія, і я не витримую.

Таких історій є море. Як приклад можу навести випадок, коли ми з мамою їхали з роботи (ми працювали на одній роботі), зайшли в автобус, мама йшла до вільного місця, але прямо в неї під носом їй дорогу перебігла молода дівчина, моя ровесниця, років 25, та всілась.

Я зробила цій дівчині зауваження, що так не красиво, що вона ж бачила, що на це місце збирається сісти людина похилого віку. Моє зауваження було зроблене тихим голосом, цілком культурно.

Дівчина невдоволено відповіла мені пару слів, але встала, щоб поступитися моїй мамі місцем. Як ви вважаєте, що зробила моя мама?

Вона відвернулася від мене і заявила, що вона не сідатиме. Дівчина стояла поруч і довго обурювалася моєю нахабністю, що я наважилася їй зауважити.

Мама вдавала, що вона не зі мною. Коли ми вийшли з автобуса, я спитала, що не так.

Мама відповіла, що я виставила її дурепою і підкреслила те, що вона літня. Мовляв, не було чого на весь автобус кричати про літню людину.

Їй лише 55 років. Я намагалася заперечувати, що вона ж хотіла сісти, була втомлена, сама це говорила до входу в автобус і сподівалася на наявність вільного місця, що та дівчина неправа, що я і не кричала, врешті решт.

Але мама надулася і відповіла: Ну, і що. Все одно так не треба було робити». Я тоді дуже образилася, звісно.

Ну, і таке в нас періодично трапляється. Це мама ще не полізла вибачатися перед тією дівчиною за таку зухвалу доньку, як я.

Сьогодні в нас знову була подібна ситуація. Мамі нахамили в черзі, я її захистила, отримую «винос мозку» і докори, що я поводжуся, як чоловік, що дівчина не повинна так поводитися й інше. Начебто, якщо я дівчина, то не маю права голосу взагалі, а захищати матір мають лише сини.

Але, якби я була навіть сином, боюся, ситуація б не змінилася. Я вже здаюся.

Мені 30 років. Невже я не маю права її захистити, якщо бачу потребу? Невже я не права?

КІНЕЦЬ.