Батьки чомусь вирішили, що мій син – їхня дитина. Деколи я почуваюся старшою сестрою, а не мамою. Даремно я звернулася до них за підтримкою. Потрібно було справлятися з самого початку.

Ми з Іллюшею переїхали до них п’ять років тому, після мого розлучення. Тоді моєму рудоволосому хлопчику якраз виповнилося два роки. Мені довелося влаштуватись на роботу, і потрібна була допомога.

Спочатку все складалося добре, за винятком усіляких дрібниць. Часто лунали фрази «я знаю краще за тебе, що потрібно хлопчику» або «послухай старших, ми поганого не порадимо». Але зазвичай я заплющувала на це очі. Вони надали нам дах, турботу та безмежну допомогу.

Моя мама постійно ходить до церкви. В той час, як я приписую себе до агностиків. Це зовсім не впливає на наші стосунки. Але нещодавно вона записала Іллю до недільної школи та взялася водити його туди щотижня.

Звичайно, немає нічого поганого в тому, що хлопчик проведе пару годин у товаристві однолітків – малює, зробить поробку та послухає добрі історії. Але мене зачепило те, що вона навіть не порадилася зі мною.

Але ж не роздмухувати з цього проблему. Хай ходить. Хоча в душі зародилося незрозуміле почуття, ніби я щось впускаю. Воно поступово обволокло мене, наче туго зав’язаний шарф.

Другий дзвіночок задзвонив, коли мама з татом пішли на батьківські збори. У мене в той день був аврал на роботі, і хоч мені дуже хотілося взяти участь, але вирватися не виходило ніяк.

Виявилося, що для класу збираються влаштувати весняне свято, і мама вступила в добровольці прикрасити приміщення, та ще й напекти солодощів. Це безперечно шляхетний і похвальний порив. Причому свою похвалу вона отримала в прямому сенсі.

На балу, куди ми пішли всі разом, вчителька попросила всіх поплескати бабусі та дідусеві Іллі, які зробили такий вагомий внесок в організацію свята. Вони, звісно, заслужили оплески. Але я відчувала себе там сторонньою. Наче його виховують вони, а не я.

Наступним таким приводом стали новорічні канікули. Батько сказав, що вони бачили рекламу чудового туру до Карпат і як було б чудово звозити туди Іллюшу.

– Тобто ви хочете поїхати втрьох? А як же я?

– А ти що? Адже в тебе робота. Та й відпочинеш заодно від нас усіх, – втрутилася мама.

– Але я хочу провести час із власним сином! – крикнула я.

– Що ж ти так нервуєш, замість подякувати? Адже ти з ним і так щодня. Що він сидітиме в чотирьох стінах усі канікули, доки ти працюєш? Дай бабусі та дідусеві побалувати єдиного онука.

Що я могла відповісти на це? В їхніх словах був сенс. Егоїстично відмовити Іллюші в такій казковій для нього поїздці тільки тому, що сама не можу його туди звозити.

Через два дні після Нового Року вони втрьох вирушили до туру. Мені довелося працювати. Щодня дзвонила по відео батькам, щоб поговорити із синочком. Його обличчя просто світилося від щастя. Малюк сміявся в камеру і розповідав усі подробиці приголомшливої пригоди, показував мені величезні кучугури та високі смереки, немов бойові солдати, що вишикувалися в ряд.

За тиждень підійшов день їхнього повернення. Я зустрічала рідних на вокзалі. Мені не терпілося обійняти мого непосидючого синочка. Дорогою додому Іллюша розповідав і показував все, що він бачив і чув.

Вдома батьки кинули валізи та заявили, що завтра вони вирушають з Іллею в гості до їхніх друзів до заміського будинку з ночівлею. Там теж є семирічний хлопчик, тож вони напевно потоваришують.

– Тобто як це у гості? Ви ж щойно приїхали! Я скучила за сином і хочу побути з ним! – сказала я з люттю.

– Ну що ти знову починаєш скандалити, та ще й поряд з дитиною? Це лише на два дні. Післязавтра вже повернемось. Дай хлопчику повеселитися, зрештою, – відповіла мама.

– А ти не подумала про те, щоб мене спочатку спитати? Просто береш і ставиш перед фактом. А рішення щодо Іллюші приймаєте не ви. Адже я його мати, якщо ти раптом забула.

– Які рішення? Ми просто беремо його у гості. Це що така велика подія, щоб обговорювати її?

Вони поїхали до заміського будинку. А я тим часом відкрила сайт з нерухомістю та знайшла нам з сином орендовану квартиру.

Батьки, коли почули про це, розлютилися. Ми сильно посварилися. У пориві гніву мати запропонувала мені їхати самій, а онука залишити їм. Ми з’їхали, попри всі умовляння і навіть погрози.

Спочатку я не хотіла з ними спілкуватися. Але поступово відтала. І ми налагодили стосунки, мешкаючи на різних територіях. У вихідні ми тепер приходимо в гості відвідати бабусю з дідусем. Ну а я доклала всіх зусиль, щоб знову зайняти місце матері в серці Іллі.

КІНЕЦЬ.