Мені так за Наталю соромно стало, я ж при шефині з нею по гучномовцю спілкувалася. Ліда ж хотіла для неї як краще, навіть доставку сама оплатила, бо знає, що важко з грошима.

Речі з дітей дуже гарні, фірмові, те саме і взуття – якісне. І замість того, щоб сказати хоча б одне єдине слово – дякую, Наталя пробурчала в слухавку: “Не маю я з тобою часу теревенити. В мене важливіші справи! Бувай!”

Було би смішно, якби не було би так сумно. Наталя замість того, щоб подякувати моїй шефині, просто кинула слухавку.

Є в мене двоюрідна сестра Наталя. Така вона людина, що сама палець об палець не вдарить, а несе себе так, ніби корона на голові.

Чоловік в неї хороший, інколи мені його навіть шкода, бо не вартує Наталя такого чоловіка. Але то таке…

Живуть вони хоч і в своєму будинку, та через те, що Петро один працює, а в них троє діточок, то тих грошей завжди не хватає.

Раніше, ще до вторгнення, то Петро умудрявся окрім роботи і в Польщу на підробіток їздити. Крутився на одній нозі, бо сім’я не маленька.

Я часто сестрі дзвонила, все запитувала, як справи, як діти. В них середущий син має деякі проблеми, тому завжди питалися, радили спеціалістів, різні заклади.

Сама ж Наталя відповідала мені досить стримано, але ніколи не питала мене, як мої діти, як мама, її тітка, бо та часто хворіє.

Така вона людина, що весь світ круг неї має крутитися. Звикла вона, що єдина дитина, всі її балують. Але ж світ не стоїть на місці, і треба розвиватися, рухатися вперед.

І ось власне ситуація, через яку мені так соромно.

Я працюю в ресторані помічником повара. Власниця ресторану дуже багата жінка. В неї також троє дітей і всі вони трішки старші за дітей Наталі.

Я інколи розказувала якусь історію про сестру, тому Лідія Іванівна була в курсі її ситуації. І ось Ліда підійшла до мене і каже: “Я зібрала чотири пакети речей дитячий. Спитай у сестри, який розмір ноги у її дітей. Я все спакую що підійде і перешлю. Нехай діти носять”.

Я знаю прекрасно, що одяг і взуття в Ліди шикарне, фірмове і дороге.

Я ж відразу при ній, увімкнула телефон на гучномовець і задзвонила Наталі.

Та на диво взяла слухавку, але почала говорити зверхньо.

Я спитала розмір, та буркнула у відповідь зверхньо який. Потім я почала питати про сім’ю про здоров’я, а вона мені: “Не маю часу з тобою теревенити. В мене є справи важливіші. Бувай!”

Ні дякую, ні будь ласка. Мені так соромно за Наталину поведінку стало перед Лідою.

Людина за свій кошт по пошті переслала, а та навіть ДЯКУЮ не сказала.

Ніби так і має бути.

Як пояснити людині, що так поводитись не можна? Ніхто їй нічого не винен… І потрібно з вдячності хоча б – ПОДЯКУВАТИ?

Джерело