Моє дитинство було позбавлене материнського тепла. Хоча б тому, що жінка, яка мене народила, легко пішла з родини.

Як добре, що я була близька до батька! Завдяки йому моє життя було яскравим і насиченим радісними подіями. Я зовсім не помічала, що маю неповну сім’ю.

Однак подруги постійно мені казали, що скоро все зміниться, мовляв, ось-ось він приведе до будинку жінку, а, як ми знаємо, мачухи рідко бувають прихильними до падчерок.

Я з жахом чекала на цей момент, але він все ніяк не наступав. Тато не хотів з кимось сходитися, щоб я не почувала себе ущемленою.

Саме тому Марина з’явилася у його житті та квартирі лише після того, як я вирушила у вільне плавання.

Однак наші відносини не склалися практично відразу. Можна сказати, у нас була взаємна ворожість з першого погляду. Хоча тато стверджував, що Марина – чуйна, та й за сім’ю буде горою, я в це не вірила, і ми з мачухою продовжували сваритися.

Через це мені довелося рідше бувати в батьківському домі, що мене дуже злило. Благо можна було просто зателефонувати та поговорити з татом.

На щастя, на той час я вже була на шляху до своєї сім’ї. У мене був хлопець, Ігор, з яким стосунки йшли до весілля. Після його пропозиції я готувалася до першої зустрічі з матір’ю, сподіваючись, що все пройде спокійно.

Куди там! Зінаїда Іллівна з самого початку дивилася на мене так, ніби я не гідна навіть перебувати поряд з нею.

Розпитувала про освіту, захоплення і, звичайно ж, сім’ю, а коли дізналася, що мене виховував лише батько, заявила, що я явно погана господиня. А така її синочку не потрібна.

Після такого прийому я ще кілька днів ходила з мокрими очима, не вірячи, що це сталося зі мною. Мій наречений виглядав збентеженим, він не чекав від матері такого.

І все ж я була рада, що Ігор поговорив з мамою про це. І начебто після цього між мною і майбутньою свекрухою все встаканилося. Але ні.

Я знайшла ідеальну весільну сукню, в якій виглядала чудово. Її лише треба було підшити на мою фігуру і все.

На жаль, у день, коли нас попросили забрати сукню з ательє, ми з хлопцем були зайняті. Я хотіла попросити батька про послугу, але втрутилася Зінаїда Іллівна.

Майбутня свекруха запропонувала забрати сукню, адже все одно буде у районі ательє. Я довірилася їй, а коли прийшла до неї, мало не зомліла.

Моя ідеальна сукня була нещадно порізана, а майбутня свекруха вдавала, що ні до чого. І я їй повірила б, якби не її погляд.

В істериці я поїхала до батька. Мені життєво потрібна була його підтримка. І поки я досить голосно жалілася йому, сидячи на кухні, до нас зазирнула Марина. Я думала, вона почне єхиднічати, але вона мене здивувала.

Вона виглядала дуже обуреною. Сказала мені збиратися, адже вона вже викликала таксі. З її ініціативи ми поїхали до Зінаїди Іллівни.

– Невже ти думаєш, що якщо дівчинка не має матері, то її можна ображати? Сама невісткою не була? – кричала Марина, а мені стало так тепло на душі від її участі, ніби вона моя рідна мама.

Майже з боєм ми забрали залишки сукні та поїхали додому. Ігор, коли дізнався про все, був лютий. Матері висловився від душі, заявивши, що все одно одружується.

Я ж буквально була в істериці, дивлячись на шматки, що нещодавно були моєю мрією.

Марина просила мене заспокоїтись і не плакати раніше. Вона ж швачка. Завтра п’ятниця вона візьме відгул і за вихідні ми відновимо сукню.

– Чому ви мені допомагаєте? – запитала я, не вірячи в її безкорисливість.

– Ну як чому? – раптом зніяковіла вона. – Ти ж моя падчерка. Так, наші стосунки далекі від ідеалу, але як я можу залишити тебе з таким лихом?

Я не втрималася і обняла Марину, заплакавши ще дужче. Після цих слів це здавалося таким потрібним та правильним. Вона теж обійняла мене, і я зрозуміла, що наша ворожнеча закінчена.

На весіллі Марина гордо займала місце матері нареченої і пильно стежила, щоб Зінаїда Іллівна нічого не зіпсувала. Та сама, у свою чергу, пам’ятала наш візит і всіляко демонструвала доброзичливість. Так я знайшла маму, і дала зрозуміти свекрусі, що мене не варто ображати.

КІНЕЦЬ.