Тетяні – тридцять два роки, мені майже сорок. Обидвоє розлучені. Тільки я живу один, а в неї троє дітей, молодшому п’ять років, старшому дев’ять. Є ще середня донька, вона у першому класі, виходить, їй сім чи близько того.

Всі вони живуть поверхом вище, якраз наді мною і я часто чую їх біганину і метушню. Власне кажучи, я і з Тетяною познайомився, коли піднявся до них з вимогою вести себе тихіше.

Ось тільки коли вона відчинила двері, я так і завмер з відкритим ротом: Таня дуже красива жінка, принаймні я не зустрічав нікого, красивішої за неї. І голос такий приємний:

– Вітаю. Ви щось хотіли? – запитала вона.

-Так, – почав я, – точніше ні.

І заткнувся, бо зрозумів, що виглядаю як якийсь недалекий. Тетяна, мабуть, також про це подумала, бо посміхнулася. А я розвернувся і пішов, так нічого не сказавши.

Трохи пізніше я дізнався, що Таня працює бухгалтером, молодший син ходить до дитячого садка, а старші – до школи. У нас непоганий район із добре розвиненою інфраструктурою, садок і школа зовсім близько від будинку і з цим проблем у Тані немає. Діти, до речі, як я встиг зрозуміти, цілком самостійні, не примхливі. А галасують, ну то вони ж діти.

Коротше, я не міг припинити думати про Таню і почав шукати будь-які шляхи зближення з нею. То начебто “випадково” стикався з нею в магазині і допомагав донести покупки до квартири, то, дізнавшись про те, що їй потрібна допомога по дому, пропонував її і допомагав, то виходив подихати свіжим повітрям саме в той час, коли вона виводила на прогулянку свій загін.

Все це тривало кілька місяців і одного разу я помітив, що Таня теж з цікавістю поглядає на мене. Але в неї був просто інтерес, а я вже з розуму божеволів.

Одного разу я не витримав і запросив Таню на побачення, але вона тільки засміялася.

– Які мені побачення з таким хвостом? Що ти вигадав? Якщо хочеш, приходь до нас на вечерю, а я вже, вибач, від твоєї пропозиції відмовлюся.

– У тебе що, немає рідних? – запитав я. – Ну, батьки там чи ще хтось. Чому ти одна виховуєш дітей?

– Бо їх народжувала я, а не рідні. Навіщо ж я перекладатиму свої обов’язки на когось?

– А Твій чоловік? Їхній батько? Він тобі зовсім не допомагає?

– Допомагає. Переказує гроші. Але живе із новою сімʼєю. Його дружина вагітна, вона зовсім молоденька, і він вирішив, що має жити з нею, а не з нами.

На вечерю до Тані я прийшов і з радістю зрозумів, що вона готує смачно. Ще один плюс у її бік. Але, діти! Гаразд би один, ну двоє! Але ж не троє!

Я не маю наміру ставати їхнім батьком і тягнути всіх на собі. Хоча був би не проти, якби вона подарувала мені мою власну дитину. І краще не доньку, а сина.

Я готовий заради цього навіть одружитися з нею, якби не її дітлахи. І ось з одного боку вони мені начебто не заважають, а з іншого – я ж не зобов’язаний терпіти чужих дітей.

Друзі радять просто спілкуватися з Танею по-сусідськи, можливо вона зрештою погодиться на відносини без зобов’язань. Але я гадаю, що вона не така.

А з іншого боку, її шкода. Добра жінка, все-таки. Але кому вона тепер потрібна?

КІНЕЦЬ.