Анжела розлучилася з чоловіком, коли її дочці Вікторії було 10 років. Не хотілося Анжелі розповідати дочці, що її тато зрадник, що двічі Анжела його заставала з коханками, але незрозуміло чому зберігала сім’ю…

Чи то заради доньки, чи тому що просто любила Валерія і вірила його обіцянкам…

Як би не хотілося в цьому зізнаватися собі, але другий варіант був вірніший.

Але ж є якась межа терпінню? Ось і для Анжели настала ця межа.

Вона в той день відправила дочку на літо до бабусі, а сама пішла на роботу в магазин. Раптом прийшла з відпустки її колега Оля. Був вихідний.

-Анжела, ти йди сьогодні раніше сьогодні, а я тут впораюся, – раптом сказала їй Оля.

Анжела зраділа, купила продуктів і з важкими пакетами пішла додому.

Вона подзвонила чоловіку, щоб допоміг з пакетами, але той не відповідав.

-Мабуть на роботі сьогодні, – подумала Анжела.

– Зараз прийду і приготую йому смаколиків.

Вона піднялася по сходах, відкрила двері своїм ключем, як раптом почула якісь звуки.

Анжела поставила пакети в коридорі, зайшла в кімнату і ахнула. Там був її Валерій з сусідкою…

…На розлучення Анжела подала наступного ж дня.

-А де тато? – запитала Віка, коли повернулася додому від бабуся.

-Ми з татом більше не хочемо жити разом, – відповіла Анжела. – Але це нічого не змінює – ви можете зустрічатися будь-коли і де завгодно.

Віка кинулася на ліжко і довго плакала. А потім вона почала іноді бачитися з батьком, якщо він мав час між його короткочасними романами.

Колишнє подружжя вдавало перед дочкою, що просто батьки «не зійшлися характерами», менше Віка знає, краще спить. Валерій, звичайно, тримався молодцем під час зустрічі з дочкою – він міг протриматися добу без своїх численних дівок, тож донька вважала його за святого.

А ще була в нього одна особливість – від народження жалісливий вигляд. Завжди хочеться пошкодувати таку людину, що називається обійняти і плакати.

Анжела виглядала інакше: вона фарбувалася в чорний колір, зачіска – каре. Збоку створювалося враження, що така жінка керує чоловіками, особливо тими, у яких жалісний вигляд, але Віка знала – у неї мама теж хороша і добра, а тому шкода обох.

-Ну, що ви зі своїми характерами? – притулившись до матері, запитувала Віка. – Багато років прожили зі своїми характерами і нічого. Помиріться, бо мені тата шкода.

…Минуло півтора роки. У Анжели на роботі з’явився новий співробітник – розлучений Ігор, який приїхав здалеку та тимчасово жив у своїх родичів.

Декілька разів вони зустрічалися в готелі, а потім вирішили провести пару годин у Анжели вдома, поки дочка була в другу зміну в школі. У самий невідповідний момент у коридорі почулися звуки – дочка прийшла!

Швидко запахнувшись у халат, Анжела вискочила зі спальні: дочка, стоячи в чоботях і куртці нишпорила в холодильнику в пошуках чогось приготованого.

-Щось так їсти хочу! – сказала вона.

-Віка, ти що тут робиш, а як же школа? – розгублено запитала Анжела.

-Уяви собі, – одразу дві вчительки заслабли! Треба ж який збіг! Нас відпустили, – Віка пішла в коридор, щоб зняти куртку й роззутися, і застигла на місці: там була незнайома чоловіча куртка.

-Мам, у нас хтось є?

-Мій друг. Дуже хороша людина. Зараз ти з ним познайомишся.

Віка все зрозуміла. Вона скривилася і втекла до своєї кімнати – ось точно, як Анжела в дитинстві. Знайомства не вийшло, Ігор пішов. Увечері відбулася розмова з дочкою.

-Віка, ти розумієш, що самотність – це погано! Чоловік і жінка, які люблять один одного, повинні жити разом. У нас з татом уже любові немає, але нічого, якщо в тебе буде хороший вітчим. Ми з Ігорем любимо одне одного.

-Ні, ні і ні! – сказала Віка і знову побігла в кімнату.

-Та й нехай, – подумала Анжела. – Заспокоїться з часом.

Ігор став заходити вечорами, намагався потоваришувати з упертою Вікою, але та все одно йшла у свою кімнату.

Вона скаржилася батькові, а той тільки знизував плечима і нічого не казав.

Якось Ігор у вихідні залишився на ніч – Віка бігала пів ночі по коридору, нібито в туалет, навмисне гримала дверима і тупала ногами.

Вранці Ігор пішов, а Віка влаштувала сварку:

-Я хочу жити з батьком, все одно в тебе нема до мене ніякого діла! Лише цей Ігор у тебе на думці!

-Так, ну все, годі! – сказала Анжела. – Влаштували ми тут з татом кисіль про несхожість характерів. Хочеш дізнатися правду – слухай її! Твій тато рідкісний зрадник і розлучилися ми з ним саме тому.

Він мені зраджував, водив додому дівчат, навіть коли ти була в бабусі, а я на роботі. Твій батько аж ніяк не святий, як ти думаєш.

-Ти все брешеш! – Віка скочила, зібрала в сумку якісь речі і пішла.

Анжела не стала її зупиняти. Вона знала, що дочка пішла до батька, а оскільки настав недільний ранок, і договору про зустріч з Вікою у нього не було, він зараз не один. Нехай сама переконається у його святості.

В цей час Віка їхала до батька. Вона була впевнена, що потішить тата, сказавши, що залишиться жити з ним, але тільки на неї чекав неприємний сюрприз: тато відчинив двері в халаті і веселий. Він здивувався, що Віка приїхала. Позаду тата замаячила якась дівчина. Дівчині було років 18-20, не більше.

-Віка? – запитав батько. – Ми начебто сьогодні не мали зустрічатися.

-То ти мене не пустиш? – здивувалася Віка.

-Ну як би… Давай пізніше… Подзвони мені завтра… Гаразд?

– Валерій зачинив двері перед дочкою.

Віку шукала Анжела майже добу – вона була у подруги. Серед ночі вона привезла доньку додому, яка зачинилася у своїй кімнаті і не розмовляла з матір’ю ще два дні.

А потім вона вийшла надвечір, укутавшись пледом, присіла до мами і тихо сказала:

-Ну і нехай у мене буде вітчим… Головне, щоб хороший був… Я потім з ним потоваришую…

Анжела поцілувала дочку в щічку. Заяви в ЗАГС з Ігорем уже були подані…