Ми з чоловіком Денисом ще досить молоді, нам по 33 роки, і свого житла ми не маємо. Щиро кажучи, ми поки що на нього навіть не збираємо, бо це все, що відбувається в Україні. Нас дуже засмучує і бентежить, ми ще не знаємо, чи хочемо тут залишатися взагалі.

Жили ми два роки на орендованій квартирі, але пів року тому не стало мого свекра – він був захисником.

Тоді нас і запросила жити до себе Марта Леонідівна, мама мого чоловіка. сказала, що з нами їй буде не так самотньо і тривожно. Ми зібрали свої речі і речі дитини і переїхали до свекрухи.

Якби я знала, що почнеться! Чомусь Марта Леонідівна не задоволена, що в її квартирі я не кланяюся їй, не танцюю під її сопілочку, не приношу їй капці, каву в ліжко і таке інше. але вибачте, хто вона мені така? І сама ж покликала до себе жити.

Як тільки ми переїхали до неї, Марта Леонідівна відразу почала лізти всюди, заглядати у всі шпарини нашого життя: що ми їмо, як одяг в шафі складено, я прибрано в наших двох кімнатах, скільки у мене косметики й прикрас.

Рахувала наші гроші, вичитувала чоловіка, мовляв, навіщо купили те чи це.

Навіть без нашої згоди обрала хрещених для дитини, намагалася нав’язати своє виховання Соломійці.

Спочатку я мовчала, стримувала себе, бо не хотіла конфлікту. Але потім все просто втомило. Свекруха почала дзвонити в іншу область моїй мамі і розповідати, що тягне нас, все купує сама.

Я тоді вперше не промовчала і все висловила Марті Леонідівні. З цього моменту спілкування наше стало ніяким, не розмовляли майже місяць.

Потім начебто все устаканилося, мама Дениса перестала до нас втручатися надто сильно і диктувати свої умови в нашій із чоловіком та дитиною сім’ї.

А зараз все почалося по новій, і знаєте чому?

Я припинила прибирати за всіма, як це робила раніше, і ось свекруня тепер не розмовляє зі мною, а Денис дорікає, що я не можу знайти спільну мову з його мамою. А воно мені треба?

Як вийти з цієї ситуації? Жити сама вона не хоче. Говорити з Мартою Леонідівною марно, переїхати, як я вже сказала, Денис не хоче, бо мама починає волати, що їй буде самотньо і важко.

Я втомилася від такої напруги у повітрі. А як мирно вирішити питання співіснування на одній території – не уявляю, якийсь глухий кут, не інакше.

Буду вдячна за підтримку й поради.

Джерело