Ми з чоловіком дуже різні люди. Як лід та полум’я. Як кішка та собака. Ну ви зрозуміли. Саша в мене сама спонтанність та енергія у чистому вигляді. Він не любить нічого планувати. Може повернутися додому ввечері після роботи та сказати:

– Я замовив столик у ресторані. На сім вечора. Збирайся, виходимо!

При цьому він не думає, що я вже приготувала вечерю та не планувала нікуди їхати. Що мені треба помити та висушити волосся, обрати сукню, нафарбуватись. Що, можливо, у мене взагалі немає настрою сьогодні виходити у світ.

Спочатку, коли ми тільки зійшлися, мені його спонтанність подобалася. Щодня як свято. Власне він і зараз так робить. Тільки ось у сімейному житті я почала сприймати це по-іншому.

Одна річ, коли ви тільки зустрічаєтеся. Там кожне побачення хочеться чогось новенького. Ти ж запам’ятовуєш потім цей вечір на все життя та уявляєш, як розповідатимеш про нього дітям та онукам.

А коли ви живете разом, пріоритети змінюються. Я працюю, втомлююся. Потрібно виділяти час на домашні справи та ще й примудрятися відпочивати. І тільки я планую собі вечір, коли лежатиму з келихом на дивані та дивитимусь якесь шоу, вривається Саша і руйнує мої плани до біса.

У нас із ним зовсім різні поняття про гостинність. Я можу запросити до будинку гостей, але це має бути погоджено заздалегідь. Щоб я встигла зробити прибирання. Вирішити питання з їжею, алкоголем та розвагами. І обов’язкова умова – наступний день у мене має бути вихідним.

Сашкові ж на всі ці умовності начхати. Якось ми сиділи у барі великою компанією. Все було добре, але мені наступного дня треба було вставати на роботу. Я потихеньку дивилася на годинник і ось вже думала, що скажу чоловікові, що нам з ним час викликати таксі.

До речі, решта хлопців теж зібралася розходитися. Це був будній день, бар закривався досить рано. І раптом мій коханий чоловік встає і каже:

– Друзі, а чого це ми так рано розходимося? Поїхали до нас!

І всі так швидко погодилися, що я схаменутися не встигла. За годину в нас вдома творився просто невимовний хаос. Я терміново шукала, куди всіх посадити та чим нагодувати. Вдома був бардак, на годиннику ніч. А чоловік наче нічого не помічав. Розійшлися гості лише о третій ранку, залишивши після себе гори сміття, брудного посуду та зовсім порожній холодильник.

Наступного дня я мало не запізнилася на роботу. Цілий день сиділа невиспана, з хворою головою. А ввечері ще й довелося заходити по продукти до супермаркету, а потім прибирати всю квартиру.

Я поговорила із чоловіком і попросила більше так не робити. Він начебто мене зрозумів. Я сказала, що не проти гостей, але коли ми попередньо про це домовилися. Пояснила, що через це не виспалася, втомилася, а потім ще й витратила купу часу на прибирання.

Виховної бесіди вистачило на кілька тижнів. Потім у п’ятницю Сашко знову зірвався і сказав, що ми їдемо до бару. Я відповіла, що нікуди не поїду, я залишуся вдома. Ми трохи посперечалися, але за підсумком чоловік поїхав один. Чесно сказати, я навіть трохи зітхнула з полегшенням. Хоч один вечір я можу провести спокійно, без сюрпризів. Я полежала у ванній, зробила собі всілякі скраби, маски та обгортання.

Потім повернулася до спальні, запалила ароматичну свічку, налила келих вина і сіла читати книгу. Через пів години я почула, що вхідні двері відчиняються. Здивувалась, що чоловік так швидко повернувся. Але він був не один. Знову разом із натовпом гостей.

– Ми вирішили, – радісно пояснив Сашко, – чого тобі одній у хаті нудьгувати? От і приїхали. Ти не думай, я все спланував. І що в тебе завтра вихідний. І піцу ми замовили. І сміття я сам приберу.

Ні, звичайно, приємно, що чоловік за стільки років уперше почав думати головою. Тільки от не подумав про найголовніше. Запитати у мене, чи хочу я сьогодні приймати гостей. А я не хотіла категорично.

За підсумком я витримала годину. Потім встала й досить чемно, але жорстко сказала, що цей візит не був узгоджений зі мною, а в мене були зовсім інші плани на вечір. Гості виявилися кмітливішими за мого чоловіка, просили вибачення і швиденько пішли.

А ось Сашко на мене образився. Тепер я в його очах (як і в очах деяких його друзів) справжнісінька зануда і стерво. А я не хочу, щоб мене такою вважали!

Я просто хочу, щоб чоловік поважав мою думку і право на особистий простір і таке дозвілля, яке я для себе вважаю комфортним.

Тільки я гадки не маю, як його переконати.

КІНЕЦЬ.