Моїй дочці вже майже 30 років, у 20 років вона вийшла заміж за майже мого ровесника. Жили окремо, має квартиру, родичів немає.

Взаємини із чоловіком не склалися, у нього третій шлюб. Не хочу розбиратися чому, бо це їхня справа.

Коли я вийшла заміж, ніколи не втручала маму у свої стосунки із чоловіком, жили ми окремо. Декілька років тому дочка повернулася додому, але не розлучилася, ходить до нього час від часу.

Я весь час намагалася не підтримувати матеріально, навіть коли ще жила з чоловіком, і він перестав давати їй гроші. Вона закінчила найпрестижніший університет, але працювати за фахом не стала.

Я фінансувала їй різні курси в надії, що знайде свою справу. Потім вирішили, що отримуватиме другу освіту на заочному відділенні.

Сподівалася, що хоч не з першого курсу, але вона піде працювати і оплачуватиме освіту сама. Але натомість отримала ревнощі до молодшого брата і докори, що їй недодали.

Тепер налаштовує проти мене та сина, вселяючи йому, що я не адекватна. Я просто втомилася, працюю кілька років без вихідних.

Хочу тільки одного — щоб вона дала мені спокій, але вона прописана з нами, приходить, робить, що хоче і йде коли хоче. Я навіть із цим уже змирилася, не звертаю уваги, але дуже боюся, що вона навмисно почне псувати мені життя.

У мене старша сестра так само робила з нашою мамою — не йшла, ревнувала і висувала претензії. Зараз вона на другій групі із психзахворювання.

Чесно кажучи, шкода вже тільки себе, чому я опиняюся в такій ситуації сестра, а тепер дочка? Вони не живуть своїм життям, а псують моє.

КІНЕЦЬ.