Ось не думала я, що виходжу заміж за такого жадюгу! Спочатку все було чудово – на побачення водив, доглядав, купував чудові подарунки.

Ми познайомилися, коли я влітку допомагала в архіві одного ВНЗ з документами. А він до колеги зустрітись прийшов, і мене випадково помітив. І почалось. Та він коли букет квітів мені на роботу приносив, усі співробітниці лікті кусали від заздрості!

Ну я, була дурна, зраділа. Вважала, що нарешті чудовий мужик мені попався, не ображатиме. Він переді мною на коліна вставав, на руках носити обіцявся – де ж тут встояти?

Тож через пару місяців, коли заміж покликав, я взяла і погодилася. Якщо пощастило – отже, треба погоджуватись одразу і не ламати комедію на тему «Ой, ну я подумаю». Я того ж дня переїхала до нього у квартиру, і у свою поверталася лише двічі, щоб речі всі перевезти.

І майже два роки ми щасливо прожили. Так, поки що без пишного весілля, його вирішили відзначити трохи згодом. Але зате розписалися, тож одружені ми офіційно.

Півтора року із цих двох я працювала. У мене були свої гроші, тому я не випрошувала собі на труси та колготки, а за продуктами ми завжди їздили разом. А потім я звільнилася, бо була в положені. І тут почалося.

Спочатку чоловік просто почав пропадати на зустрічах із друзями. Раніше вони збиралися раз на місяць, а тепер гуляли майже щотижня. А ще я точно знаю, що мій чоловік дуже щедрий, і в нетверезому стані у нього починається стадія «Гуляємо всі, я все сплачу!»

Адже вони й збираються в не найдешевших закладах, і розраховуватися після вечора ніколи не намагалися. Мій чоловік починає дуже сильно нервувати, коли йому про це говориш.

– Один раз я заплачу, наступного Сашко сплатить, потім Володька, чи ще хтось. Тобі що, шкода, чи що?

Ось тільки судячи зі стану його гаманця, ні наступного, ні наступного після цього разу ніхто з друзів не збирався нічого платити. Раніше вони справді ділили все приблизно порівну, але зараз чомусь вирішили, що можна нахабніти. І це коли нам у сім’ї потрібно накопичувати гроші на дитину!

А чоловік ніби каверзи й не помічає. Так тремтить за стосунки з «друзями», що мені зовсім увагу припинив приділяти. Але це можна стерпіти, просто байдужість я б ще пережила, мабуть. Але те, що він починає мене звинувачувати!

Я отримую декретні, але ми заздалегідь обговорили, що ці гроші я відкладаю. Зарплата у мене була скромна, декретні теж не надто великі, тому їх навряд чи вистачить на підгузки та одяг для дитини. Їжу додому, я зараз купую з картки чоловіка. І як же він біситься, коли бачить суму списання!

Перші два рази він нічого не казав, тільки хмурився. Він раніше завжди зі мною в магазин ходив і знає, скільки йде на продукти. Але зауважив, що ми могли б бути трохи економнішими. А наприкінці першого місяця, коли гроші майже скінчилися, він почав читати мені нотації! Мовляв, я могла б і подумати, що не варто витрачати стільки.

Ось, припустимо, без огірків цього місяця ми могли б обійтися, що за марнотратство? І сир я купую надто дорогий, і молоко можна було брати дешевше. Я за словом у кишеню не полізла, бо все те, що я витратила на продукти за цілий місяць, чоловік спускав у барі за один вечір. Хто з нас після цього марнотрат?!

Але чоловік мене ніби не чув чи не розумів. На другий місяць ситуація повторилася, і тепер він почав кричати ще сильніше. Став вимагати зберігати з магазинів усі чеки, щоб він у разі чого міг повернути товар назад, якщо я сама не можу.

А я настільки розлютилася, що поставила йому ультиматум – або він припиняє розважати друзів власним коштом, або я йду від нього.

– Та не може зараз ніхто з мужиків сплачувати, розумієш?! В одного кредит, в іншого машина зламалася, на ремонт багато пішло. У третього – дівчина нова, йому потрібніші гроші. І куди ти взагалі зібралася в положені йти, га? Кому ти потрібна?

Але я почала збирати речі. А то, чи бачите, він певен, що вагітна нікуди від нього не дінеться! Переїжджаю до мами на кілька тижнів. Подивимося, як цей цап поведеться. Не знаю, чи зможу далі жити з цією людиною, якщо він не зміниться.

КІНЕЦЬ.