Ми одружені досить давно. Моїй дружині незабаром тридцять років. Як і всі жінки, вона любить різні штучки: косметику, всякі гребінці, духи. І останнім часом я почав звертати увагу на це. Виявилося, що витрати на ці жіночі штучки величезні. А я, між іншим, хочу машину купити!

Я ніколи не був проти. Нехай собі малює щось на обличчі, хай мажеться кремами. Всі ці лосьйони були мені приємні: дружина завжди смачно пахне, має гладку шкіру, до якої приємно торкатися. Загалом, проти такої косметики нічого не маю. Мене напружила інша стаття розтрат.

Я щиро не розумію, навіщо моя дружина купує собі різні помади та туші, причому кожна крихітна баночка коштує по кілька тисяч гривень! Коли дізнався про це, був шокований.

Пішов перевіряти тумбочки та полички. Кожну банку знайшов в інтернеті, онлайн-магазинах. Вийшла кругленька сума. Крім того, я знаю, що дружина їх часто оновлює, ця косметика швидко закінчується і вона бере нову.

Запитав її:

– Навіщо таку дорогу? Є ж простіше косметика. Все одно туш чорна і залишає грудочки, хоч би скільки вона коштувала! – це я зі слів дружини знаю.

А вона відповіла якусь нісенітницю. Що сама вирішуватиме, куди їй витрачати гроші, і що у тридцять років вона користуватиметься косметикою “люкс”, бо вона так вирішила. І щоб я не ліз не у свою справу.

– Краще б на манікюр мені грошей давав, а то вічно сама за все плачу, – і зітхає, наче з жебраком живе.

Я пояснюю, що машина важливіша і потрібніша. Дружина у відповідь заявила, що я в майже сорок років, повинен вже п’ять машин мати та три квартири. З цим я не згоден: у нашому місті такої можливості немає. А вона каже, що і в нашому містечку є мільйонери. Кажу їй:

– Якби я мільйонером був, я обрав би собі якусь модель, а то й не одну.

Тут дружина образилася на мене. Запитує, а чим вона гірша за модель. А я й говорю:

– Толку від твоєї косметики, якщо ти все одно ніколи не станеш топмодель? Ну, ти середня, проста. Навіщо фарбуватись, якщо природа все за тебе вирішила?

Не розумію й досі, чого вона образилася. Ну, я ж правду сказав! Кохаю її не за зовнішність. Але дружина зі мною перестала розмовляти. Так завжди з цими жінками: їм тільки мед у вуха лити, а на правду одразу ображаються. І при цьому спробуй тільки попастися на брехні – зі світу зживуть.

Дружина на мене не просто образилася, а ще й скаржилася всім. Тепер мені надсилають гнівні повідомлення, мовляв, навіщо я їй голову задурював стільки років. А я хіба винний, що вона така? Ну, середнячок. Намагайся, фарбуй свої очі скільки влізе – ну, не вийде з курки лебедя!

Я її все одно кохаю. І якби вона мене кохала, то зрозуміла б ситуацію і припинила витрачати такі скажені гроші на свої непотрібні баночки. Я б на машину швидше накопичив. Просто вона майже половину своєї зарплати витрачає на це. Понад двадцять тисяч гривень на місяць.

Запитую її:

– Ти в РАГСі говорила про горе та радість? Яка ж ми сім’я? Навіщо ти за мене тоді виходила?

А сьогодні вона заявила, що хоче розлучитися. Ну, добре, думаю. Ні машини, ні дружини. Поїхав за квітами. Ось знову витрати зайві. Подарував їй – плаче. Каже, що я бридкий. Що раніше не був такий.

Я відповідаю:

– То ти раніше теж такою не була. Ти була свіжою та молодою. Я ж тобі не дорікаю, що ти постаріла!

Вона знову образилася, зібрала речі та до мами поїхала. І баночки свої не взяла. Я ж казав – марні. Вони навіть їй, виходить, не потрібні!

КІНЕЦЬ.