Бути старшою дитиною в сім’ї не так вже й легко, але хіба у Віри був вибір? Вона народилася першою, довгоочікуваною донечкою у своїх батьків.

Василь з Оленою майже 10 років чекали на потомство, чомусь у них не було діточок. Але вони багато молилися і вірили, тож коли у них народилася перша донечка, вони вирішили не баритися, і після неї привели на світ ще синочка, а потім, ще й донечку, бо були вже далеко не молодими.

Своє дитинство Віра не любить згадувати, бо постійно допомагала мамі з братиком і сестричкою. Олені важко було з трьома дітьми, тому вона і просила допомоги у старшої доньки.

Віра навчилася і пеленати своїх братика і сестричку, і годувати їх кашею, і прибирати за ними.

Не змінилося нічого навіть тоді, коли Олег і Наталочка підросли і пішли в школу. Тепер Віра мала допомагати їм з уроками. Вона спочатку робила домашні завдання брата і сестри, а потім вже свої.

Віра добре вчилася в школі, і хотіла поступати в інститут, але якраз в цей час захворіла мама, і злягла.

Тоді батько попросив старшу доньку, щоб вона в тому році не поступала на навчання, а залишилася вдома хоча б на рік, поки мамі стане легше.

Адже тато мусів ходити на роботу, щоб прогодувати сім’ю, а комусь треба було залишатися вдома і доглядати за матір’ю, а також – виконувати всю домашню роботу.

Через два роки мами не стало. Олег якраз закінчив школу, і поїхав з дому вчитися, а Віра залишилася вдома з сестрою і батьком.

Через 4 роки тато і молодшу сестру, Наталю, відпустив з дому, щоб вона освіту в місті здобувала. І вийшло так, що одна Віра в інституті не вчилася, бо в свій час послухала батька, і залишилася вдома.

Невдовзі і батько пішов у засвіти, і залишилася вже Віра вдома одна. Тепер вона вже не могла залишити господарку, адже в стайні у неї була і корова, і коза. Тримала Віра також курей і кроликів. Не заради себе, бо їй одній багато і не треба.

Але вона допомагала брату і сестрі, адже мама, перед тим, як перейти в кращий світ, попросила її про це:

“Донечко, пообіцяй мені, що не залишиш Олега і Наталку. Ти старша, і коли мене не стане, ти будеш для них мамою”.

І Віра чемно виконувала волю матері – була для своїх молодшого брата і сестри і за матір, і за батька.

Спочатку Олег і Наталя були вдячні Вірі за її допомогу. Адже саме вона допомогла зробити їм весілля, коли Олег одружувався, а Наталя виходила заміж.

Саме вона передавала їм щотижня повні сумки домашніх продуктів, і давала пораду у непростих ситуаціях. Вона все літо сиділа з їхніми дітьми. Сестра і брат привозили своїх дітей в село на все літо, а Віра тішилася племінниками, купувала їм різні подарунки і смаколики.

Так і жила Віра все життя для інших, не сподіваючись, що ще сама може стати щасливою. Вона вважала, що народжена не для цього, якось у неї все не так склалося у житті як у інших. Її ровесники вже внуків ростять, а вона так і лишилася в дівках.

Але щастя, воно таке – приходить, коли його і не чекаєш. Приїхав якось в їхнє село сусідки рідний брат. Він розлучився з дружиною, і вирішив якийсь час пожити у сестри.

Стали вони собі по-сусідськи спілкуватися з Вірою. А потім, і самі не помітили, як між ними виникла симпатія.

Василь, так звали цього чоловіка, чесно зізнався Вірі, що йому нема де жити – це правда. Але правда і те, що подобається вона йому дуже, як то кажуть, припала до душі з першого погляду.

Віра відповіла Василю взаємністю, бо за своїх майже 43 роки так і не відчула, що воно таке, коли тебе люблять?

Та коли Олег і Наталя почули, що їхня старша сестра заміж зібралася, і вирішила привести чоловіка додому, брат з сестрою на наступний же день приїхали в село.

Вони стали картати Віру, що вона собі таке надумала – на старості років заміж виходити. Вони були впевнені, що ще зможуть переконати сестру не робити цього.

Але коли Віра вперше в житті сказала, що вона хоче трохи і для себе пожити, то брат з сестрою тоді заявили, що в такому разі вона має сплатити їм гроші за їхні частки в батьківському будинку, в якому вона залишилася.

Звичайно, що таких грошей у Віри не було. У Василя теж не знайшлося відповідної суми. Але це не стало на заваді їхньому щастю.

Василь запропонував Вірі продати всю живність, і їхати разом з ним в місто. Там вони собі квартиру знімуть, на роботу влаштуються, і будуть жити по-тихенько.

А брат з сестрою тепер нехай самі в село їздять, і дивляться за будинком. Тепер їхня черга. А у Віри, нарешті, настала пора стати щасливою.

Джерело