Правильно кажуть у народі «чим багатше, тим жадібніше». Тільки коли чуєш таке про чужих незнайомих людей, не сприймаєш близько до серця. Але зіткнувшись з несправедливою жадібністю всередині своєї сім’ї, починаєш розуміти, якого це.

Я з тих «щасливих» дівчат, що одружилася з кохання, а тут ще й пощастило, що майбутній чоловік виявився із забезпеченої родини. У нього нічого не було на момент знайомства, військовий із невеликою зарплатою, молодший лейтенант. А от батьки мали все. І бізнес не один, машини, квартири, будинки, брендові речі.

Сама я з простої сім’ї та, коли познайомилася з хлопцем, так надихнулася його сім’єю, цією гарною картинкою, що захотілося жити так само.

А щастя моє полягало в тому, щоб працювати як кінь на бізнес батьків хлопця, заробляти для них гроші. За це, вони не перешкоджали нашим стосункам із їхнім сином і давали згоду на те, щоб ми й надалі були разом. Зараз, коли сталося стільки всього у моєму житті, я це розумію. Мною користувалися, я була зручна, саме тому подобалась його батькам.

Зустрічалися ми досить довго, близько 6 років. Після того як я закінчила інститут, почала натякати, що ніби й заміж мені час. Мій майбутній чоловік пішов до батьків, ті прорахували все в голові, прикинули та вирішили, що весілля буде через рік. А поки, ось тобі каблучка, подарунки, зроби пропозицію і нехай чекає. І почала я чекати.

Мої батьки прості робітники, щосили намагалися відкласти гроші. Але майбутня свекруха для всіх своїх «впливових» знайомих вирішила влаштувати грандіозне свято. Зрозуміло, мої мама і тато не могли потягнути таку урочистість. Та й не розуміли сенсу у гостях, яких ніхто не знає. Моя мама дуже хотіла для мене щастя, взяла кредит, і все ж таки почали готувати весілля, як хотіли свекри.

Весілля минуло, стали жити. Я так само працювала на них, але дуже хотілося вже відокремитися. І хоча нам щоразу обіцяли допомогти з власним бізнесом, нічого не змінювалось. Спочатку говорили «ось одружитесь, віддамо вам частину бізнесу». Потім вигадали відмовку «ось поживете», «ось народите, тоді вже й…».

Ось і народили сина. Прекрасного хлопчика. Дитині майже рік, а ми так само з копійки на копійку перебиваємося, тоді як батьки, розуміючи, що нам не вистачає для старту, тримають нас на короткому повідці, та годують обіцянками.

Чоловік на той час отримував дуже мало, і я теж, хоча працювала на його батьків, але зарплата була меншою, ніж у звичайного продавця в їхньому ж магазині, хоча я була заступником директора.

Після весілля переїхали ми у великий котедж на 300 квадратних метрів, який мені та чоловікові особливо не був потрібен. Утримувати таку махину з нашим прибутком неможливо. Але будинок був відданий батьками, стояв він навпроти будинку свекрів, і тут було зручно контролювати наше життя.

Платіжки приходили, і вся зарплата моя йшла на оплату комуналки. А тут син, підгузки, суміші, їсти нам не було на що. А батьки тим часом їздили за кордон та купували собі нову нерухомість.

Коли сину виповнився рік, після чергового скандалу зі свекрухою про те, що ми повинні на неї молитися, адже вона стільки робить для нас, я вирішила щось придумати, а саме будувати свій бізнес.

І потихеньку зайнялася продажем весільних суконь. Оскільки свою сукню я купувала закордоном, в мене залишилися контакти трирічної давності. Зв’язавшись із фабрикою, купила пару моделей, щоб спробувати. Продала їх швидко, за оголошеннями зі стовідсотковою накруткою, бо таких суконь ще в місті не було.

Свекруха, яка спочатку сміялася і казала, що нісенітницю я вигадала, вирішила, що в мене не вийде. А в мене вийшло. І ось через 5 років, у мене налагоджена система, цілий сервіс з підбору суконь та свій весільний салон.

Свекруха злилася. Я приділяла мало часу її роботі, де отримувала копійки. Ну а скільки можна чекати, тільки й чули, що вам же все дістанеться, коли ми помремо. Навіщо чекати, коли хтось помре і жити від зарплати до зарплати, якщо можна працювати на себе.

Майже 10 років нашого сімейного життя пройшли в подачках і зневажанні. А треба було від початку не слухати обіцянок про допомогу і дозволити собі жити, як нам підказує серце.

КІНЕЦЬ.