– Так Віктор у неї не перший чоловік, почекай то четвертий виходить, – розкинувши руки в сторони, заявила Марія Сергіївна, яка допомагала майбутній свекрусі фарширувати перці на кухні.

Тетяні Миколаївні, яка обговорює із сусідкою невістку, від такої новини трохи погано не стало.

– Як же так, Маріє, як четвертий? А решта куди поділися? – здивовано запитала Тетяна.

– Я не знаю, не уточнювала. Тільки це мені моя дочка розповіла, коли паспорт її бачила. Щось вона приходила на пошту чи отримувати, чи відправляти. А Оксана, ти ж знаєш, у мене цікава і подивилася. І жила вона то в місті, то в селі якомусь. Ось про дітей не питай, – одразу не чекаючи відповіді, сказала сусідка, – цього в паспорті немає. Штампи не ставила.

Віктор був старший син Тетяни Миколаївни, первісток, тому вважався найнадійнішим і найрозважливішим. А тут вдруге вирішив одружитися і з тією, що тричі заміжня була.

– Та ти не переймайся, вона може твоїм невісткам фору дасть. Вже навчена, – засміялася Марія.

– Ось ще, – Тетяна Миколаївна вдала, що її ця ситуація не зачепила.

Невістки у Тетяни Миколаївни були як на підбір. У середнього сина – вчителька, у молодшого – у бюро якомусь науковому працює, посаду мати й не запам’ятала. Обидві розумниці, красуні. По внуку одразу народили і працювати. Але головне, що діти щасливі, а решта не так важливо. А ось за старшого сина почала Тетяна переживати.

Свою квартиру у місті Тетяна Миколаївна з чоловіком продали, самі перебралися до батьківського дому у селі, який почав пустувати. Гроші поділили між синами порівну. Середній та молодший син вклалися: дачу та машину купили, а старший гроші в банк поклав і після розлучення до матері з батьком жити переїхав.

Віру Віктор зустрів у місті, коли їздив на курси підвищення кваліфікації. У селі всі вже набридли, а на новому місці потрапила на очі жінка. Дивиться вона завжди відкрито, без манірності, що хоче – знає. Не вісімнадцять років. Життя всьому навчило. І Віктор вирішив – будь що буде. Треба ж якось далі жити. У першому шлюбі дітей не народилося, може, у другому.

Залицявся довго, придивлялися один до одного обоє. Батькам Віктор не говорив, чому до міста став часто навідуватись. Приховував. Повідомив, коли вже пропозицію Вірі зробив.

Весілля зібралися грати в селі, як годиться. Тільки без розмаху, більше по-сімейному вирішили посидіти. З боку нареченої вісім чоловік мали приїхати: три пари та дві жінки.

Увечері перед одруженням приїхала перша гостя.

Віра назвала її мамою та попросила розмістити. Світлана Григорівна привезла із собою цілу сумку ковбасних виробів.

За вечерею Віра представила першу гостю:

– Це Світлана Григорівна, мама мого першого чоловіка.

Над столом повисла невелика пауза, але всі хотіли їсти, після важкого дня й незручність швидко розчинилася.

Рано-вранці приїхали інші 7 людей. Їх Віра представила, як найближчих людей. Одна з жінок, справді, припадала нареченій тіткою. І ще одна, молодша пара, дуже близькі друзі.

Коли ж справа дійшла до представлення двох пар, виявилося, що це батьки другого і третього чоловіка.

Тетяна Миколаївна на секунду застигла, чекаючи ще якоїсь каверзи. Батько нареченого, трохи повеселівши з святкового приводу, сприйняв все куди спокійніше. Старшого сина нарешті прилаштував.

Вже після реєстрації за столом звучало багато тостів, у тому числі і з боку запрошених нареченою гостей. Стільки теплих слів сама Тетяна Миколаївна ніколи нікому не вимовляла та й що приховувати чула нечасто. Така непідробна радість трьох сімей, які вважали Віру своєю дочкою, просто дивувала жінку.

Гаразд би одна сказала, що Віра сама-сама, так ні, всі без винятку. Подарунки хороші подарували. У Тетяни Миколаївни навіть думка закралася, що то театр і грають гості. Попросила їхня невістка в кращому світлі її виставити. Але за весь вечір ніхто й нічого не видало цієї гри.

– Тетяно Миколаївно, ви ніби не раді, обличчя на вас немає, – Віра подала свекрусі склянку води і сіла поряд на ганок, після того, як проводила всіх гостей.

– Іди до нареченого, що ти всіх проводжаєш, ми до сусідів підемо ночувати, – не втрималася свекруха.

– Рідні вони мої, крім них нікого не маю.

– Які рідні, якщо це батьки твоїх колишніх чоловіків?

– Так сталося, що найрідніші. Матері та батькові я ніколи потрібна не була. Світлана Григорівна – мати мого першого чоловіка. Із Олегом навчалися разом. Студентське кохання, яке миттєво виникло і так само скоро пройшло. Розлучилися. Олег поїхав із дому гроші заробляти, а Світлана Григорівна запропонувала мені в неї залишитися, доки навчаюсь, я й залишилася. Гарні у нас із нею стосунки. Вона мене донькою називає, їй сумно самій, Олег рідко буває.

– А другий та третій чоловік?

– Другого чоловіка не стало. Так вийшло, що доки я поряд була, то батькам простіше було пережити це. Їм здавалося, що й син десь поруч просто вийшов. Так і з’явились у мене другі батьки.

– А третій чоловік… Мама в нього занедужала дуже. Я роботу залишила, доглядала, а чоловік не оцінив, молоду знайшов. Розважався, поки я з його мамою сиділа. Але я його не засуджую, ніколи мені було, я з матір’ю майже три роки жила. День і ніч не відходила від ліжка. Виходила.

А ви, Тетяно Миколаївно, виходить, у мене четвертою мамою будете. Не турбуйтесь. Люблю дуже вашого сина і все зроблю, щоб щасливим був, – Віра обняла жінку і притулилася до неї.

– Що це ви тут про своє, про жіноче? – зупинив розмову Віктор, – дружину мені законну віддайте, – і засміявся.

– Іди, дочко, йди. Постільне я свіже поклала на ліжко, – Тетяна Миколаївна посміхнулася.

– Допоможи синку піднятися, до тітки Марії з батьком підемо. Де він, ніби пішов вже? – трохи притримавши Віктора, щоб не пішов слідом за дружиною, сказала мати, а потім додала:

– Бережи її, синку, якщо любиш. Добра тобі жінка на шляху зустрілася. І дай Боже вам діток.

Мама перехрестила сина і зі спокійним серцем пішла до хвіртки.