У ситуації, яку опишу далі, швидше за все винен я сам. Вона була уроком на майбутнє і вкотре нагадала, що позичати треба лише під розписку.

З колишньою дружиною ми розлучилися вже давно, понад рік тому. Розлучилися на добрій ноті, розлучення узгодили та образ один на одного не тримали. Навпаки, домовилися підтримувати нормальні стосунки, не чужі ж люди. Разом прожили шість років, багато чого пережили.

Я людина самодостатня, яка звикла усі свої проблеми вирішувати без сторонньої допомоги. Навіть коли дуже важко, знаходжу способи вибратися та заробити. Звісно, далеко не кожен на таке здатний.

Коли в мене просили гроші у борг, відмовляв здебільшого. Виняток – проблеми з категорії «питання життя та смерті», тут я міг піти назустріч. Однак, навіть у таких ситуаціях виявляв пильність і наполягав на борговій розписці. Деякі відразу відмовлялися: мабуть, з самого початку не збиралися борг повертати вчасно.

У випадку з колишньою дружиною моя пильність заснула. Вона подзвонила мені якось увечері у сльозах, істерично благала їй допомогти, інакше «все зовсім погано».

У деталі вона мене спочатку не посвячувала, але я дав зрозуміти, що інакше допомогти не можу. Вона розповіла правдоподібну історію (не переказуватиму її з етичних міркувань), озвучила пристойну суму грошей з п’ятьма нулями.

Спочатку я сумнівався, але колишня тиснула на хворе і запевняла, що їй більше нема куди звернутися.

– Мені банки всі вже відмовили, продати нема що. Андрій, я тобі все до копійки поверну, як тільки продам гараж. Покупця майже знайшла. Андрій, я тебе дуже прошу! – майже кричала у слухавку колишня дружина.

Чи я міг відмовити та залишитися при цьому порядним? Найімовірніше, так, адже я їй нічим не зобов’язаний. Але я розчулився, плюс жіночі сльози дуже погано переношу. Дав слабину, пообіцяв їй допомогти, хоч і повну суму не гарантував.

– Дякую тобі величезне, я ніколи не забуду твою доброту і все поверну. Ти мій рятівник, – казала колишня, – частину боргу віддаватиму вже із зарплати.

Як ви вже здогадалися, боргову розписку я не оформлював та факт передачі грошей не документував. Суму переказав їй на картку і навіщось додав, щоб не переживала. Мабуть, вона це зрозуміла надто буквально.

Через кілька днів після переказу коштів я захвилювався і вирішив написати, бо вона мовчала. На питання про те, коли чекати на повернення хоча б частини грошей, вона відправила мені трихвилинне голосове повідомлення з тонної води та скарг.

По суті вона нічого не сказала, лише продовжувала лити на мене проблеми. Я вирішив набрати її та замість вітання одразу запитав:

– Ти мені хоч приблизно скажи, коли чекати?

– Поки нічого незрозуміло, Андрій, всього три дні минуло, – обурилася вона.

– Та я ж не прошу зараз гроші назад, просто терміни приблизні скажи.

Вона пообіцяла передзвонити «трохи пізніше» і знову зникла. Я терпів, не турбував її кілька днів, але темні думки не відпускали.

Коли набрав у черговий раз, вона просто не взяла слухавку. Так повторилося багато разів, після чого я почав писати їй повідомлення. Смс вона завзято не читала, але в результаті відповіла на них обурливим «досить мене діставати, я все віддам».

І тут я нарешті зрозумів, що мене просто кинули на гарну суму. Минуло вже понад два місяці, а від колишньої ніяких звісток.

Трубки вона не бере, повідомлення не читає, а в одному месенджері я заблокований.

Може, ще станеться диво, і одного чудового дня гроші мені повернуть. У це слабо віриться, проте тепер точно знаю: у грошових питаннях слабину давати не можна.

КІНЕЦЬ.