Мама чоловіка зараз видала просто несусвітню дурість! Ми з чоловіком сидимо вдома і нікого не чіпаємо. Тут дзвонить свекруха і повідомляє нам про свої грандіозні плани.

В чоловіка є молодший брат. Йому сорок два роки. Нам із чоловіком відповідно по сорок шість. Останніх років десять у цього самого брата проявляється чітка апатія до життя.

Брат не затримується на одній роботі довше ніж пів року. Він вже стільки змінив місць, спеціальностей та професій, що я навіть порахувати не зможу. У нього наче якийсь підлітковий бунт почався. Хлопчик себе шукає.

При цьому дружина у нього повна його копія. Єдина глобальна різниця в тому, що вона любить доглядати за собою і намагається мати гарний вигляд. Але, так само як чоловік, працювати не прагне.

Ще в цієї парочки є син. Хлопчику чотирнадцять років. І вся ця орава утриманців тепло та комфортно влаштувалася на шиї у свекрухи. Мама чоловіка має велику трикімнатну квартиру. Площею понад дев’яносто квадратів.

Як живуть родичі чоловіка “від нас на досить пристойній відстані” (на машині їхати годин п’ять) то ж бачимося ми рідко.

І ось дзвонить мама чоловіка і повідомляє, що вона вигадала просто геніальний план. Щоб усім було добре, вона продає свою велику квартиру та купує дві, але трохи менші.

Я подумала, що це непогана ідея. Адже тоді мені здалося, що це чудовий спосіб роз’їхатися двом сім’ям. В одній квартирі жила б свекруха, а в іншій – брат чоловіка зі своєю родиною.

Але ні! Свекруха вирішила інакше. Одна квартира для молодшого сина, а інша для коханого онука. І це я не про нашу дитину.
– У хлопчика має бути якийсь стартовий капітал у житті. Батьки навряд чи зможуть його забезпечити житлом, а так він точно не залишиться без даху над головою. – пояснила нам свекруха.

У такому разі, де ж збирається жити сама свекруха? Адже, якщо в неї залишаться гроші від продажу квартири, то вона обіцяла покласти їх на рахунок того ж онука.

Мама збирається їхати жити до нас! Власне, за цим вона і зв’язалася з нами. В них вже угода купівлі-продажу наступного тижня. Так що свекруха зателефонувала, повідомити нас, щоб ми готувалися її зустрічати. Дякую, що хоч не з автобуса з валізою дзвонила!

Нам із чоловіком по сорок шість, ми вже не молоді та не готові до таких потрясінь. Запитань не було б, якби це було тимчасово. Пожити тиждень-другий – ще терпимо. Але мама зібралася переїхати до нас, судячи з її слів, на все своє життя.

Свекруха минулого року остаточно вийшла на пенсію. Вирішила, що досить їй працювати. Мабуть, почала проводити більше часу вдома, мама зауважила, що в неї вдома мешкає ціла купа дармоїдів, яких вона годує і напуває вже протягом багатьох років.

До речі, дачу свекруха вже встигла продати. Усі отримані гроші вже пішли на рахунок онуку. Це стартовий капітал для хлопчика. Раптом він все ж таки розумним вийшов, і піде кудись надалі вчитися.

Найцікавіше, що ми цілком нормально завжди спілкувалися із мамою чоловіка. Ми в обов’язковому порядку щотижня телефонуємо та обмінюємося новинами. Але свекруха ніколи нічого подібного з нами не обговорювала. Тобто, вона давно вже все розпланувала, але навіть не вважала за потрібне запитати нашу думку щодо цього.

Довелося нам із чоловіком говорити жорстке «ні». На що ми отримали у відповідь:

-Як це «ні»? У нас вже дату угоди призначено!

Тепер ми з жахом чекаємо на вівторок. Саме цього дня мама чоловіка має продати свою квартиру. Що буде після цього – ми поки що не знаємо. Мабуть, доведеться забарикадуватися вдома та не відповідати на дзвінки.

КІНЕЦЬ.