Мама чоловіка вже вдруге каже, щоб ми за свій кошт робили ремонт в квартирі її батьків, бо колись вона перейде в наше користування. Орест раз зробив і то такий, капітальний. І сантехніку змінили, і меблі деякі. Свекруха ж її здавала, а коли мешканці з’їхали за півтора року, то знов до нас з цим запитом прискакала. Але я сказала чоловіку, щоб був мудріший. Відчуває моє серце, що ця власність перейде не нам, а його сестриці
Мама чоловіка вже вдруге каже, щоб ми за свій кошт робили ремонт в квартирі її батьків, бо колись вона перейде в наше користування.
Орест раз зробив і то такий, капітальний. І сантехніку змінили, і меблі деякі. Свекруха ж її здавала, а коли мешканці з’їхали за півтора року, то знов до нас з цим запитом прискакала. Але я сказала чоловіку, щоб був мудріший. Відчуває моє серце, що ця власність перейде не нам, а його сестриці.
Я не знаю, як маю відкрити очі чоловіку на його батьків. Це вже не смішно, і потрібно з цією “допомогою” щось вирішувати.
У мого Ореста є ще старша сестра Світлана. Живе вона в столиці. Коли вона повідомила, що з Києва в рідний Житомир вже не повернеться, мої свекри дали дочці пристойну суму, за яку на той час можна було на окраїні купити хорошу двійку.
Але Світлана вирішила, що квартиру хоче на Оболоні, а там ціни о-го-го. З того часу минуло вже сім років. Світлана живе без штампу в паспорті з якимось чоловіком.
Працює вона на гарній роботі і як я зрозуміла, за гроші за квартиру купила собі автівку.
Я до неї не лізу, бачимось ми зі Світланою по великих святах і то рідко.
Ми ж з Орестом живемо в квартирі мого дідуся. Ми зробили ремонт, змінили меблі. Свекри єдине чим допомогли, так це люльку купили, бо я була в той час при надії.
Завжди Лідія Григорівна нам наголошувала, що квартира її батьків буде наша, а точніше сина.
І ось коли не стало дідуся Ореста, свекруха стала вимагати в нас гроші на ремонт квартири.
– Вона ж ваша буде! Маєте хоч якось вкластися.
Орест дав чималу суму, бо ремонт там був ще за тих часів.
По документах вона рахується на свекрусі. Орест ніяких прав не має. Свекруха сказала, раз ми маємо де жити, вона буде її в оренду здавати.
Через півтора року студенти з’їхали, а після них знову довелося робити хоч і косметичний, але ремонт.
Знову Орест має гроші дати, це ж його квартира колись буде.
Мені вже не смішно. Щось підказує мені серце, що ця квартира плавно перетече в руки Світланці, вона ж дочка, а син сам для дружини заробить.
Я сказала, щоб був мудріший.
– Нехай мама документи переоформить на тебе, тоді і будемо в ній щось робити.
Орест не хоче псувати стосунки з мамою і йде у неї на поводу.
А сама ж Лідія Григорівна, як я розумію, за оренду всі гроші віддає Світлані.
Ну хіба це нормально?