– А якщо дитина буде?

Ігор здивовано подивився на жінку – Наталя відкинула голову, очі її затуманилися, на обличчі був мрійливий вираз!

Ігор усміхнувся:

– Пісна ти Наталя! Ну якщо тобі тільки це треба, то нехай дитина буде, ми ж з тобою одружені!

Він вийшов на балкон.

А Наталя весь цей час тільки й думала:

– А якщо і справді дитина? Буде маленька дівчинка, вона буде схожа на Ігоря, вона така гарна! І у нас все нарешті налагодиться, звичайно тепер все буде добре, адже у нас буде дитина, я відчуваю, що буде!”

Вона хотіла сказати про це Ігореві, але осіклася. Задзвонив домашній телефон, і він уже з кимось домовлявся про зустріч і почав швидко збиратися.

Ще недавно Наталка думала, що Ігор її покине. Він часто вечорами йшов кудись і пізно повертався. Казав, що був із друзями, але Наталя розуміла – це тому, що у них в особистому плані не виходило.

Ігор у неї перший, а Наталя якась несучасна, вона переживала і в них нічого не виходило.

Мама її була старомодна, лякала, що це все “ТАКЕ”! Боялася, мабуть, за юну Наталю. Тому Наталя така дивакувата і виросла.

Коли на весіллі Ігор матір на танець запросив і сказав їй спасибі за доньку, Наталя засяяла від щастя і сором’язливості. А мама потім їй прошепотіла:

– Думаю твій Ігор прекрасна людина, ввічливий, шкода, що тато не дожив до твого весілля. Тримайся за нього, коли вже заміж вийшла!

Мамі вже сьомий десяток і вона дуже сентиментальна. А тато був старший за неї майже на сімнадцять років.

Але коли у Наталі з Ігорем все пішло не зовсім так, як вона думала, вона мамі це не розповідала. Говорила, що Ігор її береже, що він дуже добрий, і мама вірила. І зі сльозами на очах молилася за них, хіба можна їй маму засмучувати?

Насправді Наталя й сама розуміє – вона несучасна. Але все ще вірить, що Ігор її любить, просто вони дуже різні. А може їй просто нема з чим порівнювати. Адже Ігор у неї перший!

Може йому інша жінка потрібна, але вибрав Ігор її, вибрав же ж!

А сам він не сердився, але жодного разу на неї навіть руку не насварився.

Коли вийшла за нього, терпіти треба і сподіватися, мама так говорила.

– Ну нарешті, я вже думала ніколи не дочекаюся онуків, – дізнавшись про її вагітність видала свекруха.

А ввечері того ж дня вона випадково почула, як свекруха з Ігорем шепотілася!

– І де ти тільки знайшов це диво? Ну гаразд була в тебе Маринка, старша за тебе, хоча й пустотлива, але хоч зрозуміла була!

А ця мені каже:

– “Олено Юріївно, будьте ласкаві, дякую дякую вам”, не знаю, що і відповідати! Ти навіщо їй дитину зробив, адже з нею жити неможливо! Дивись, якщо на мене все залишити хочеш, то не вийде в тебе, зрозумів?

Незабаром свекруха заметушилась, почала свою стару матір умовляти, щоб та з’їхалася з молодими.

У Ігоря однокімнатна квартира маленька, мовляв з дитиною тісно буде! А раптом бабусі не стане й квартира пропаде, треба з’їжджатися!

– Сама з нею з’їжджайся, я з бабусею жити не буду, – обурився Ігор, але мати його навіть слухати не хотіла.

– Потім мені будеш вдячний, потерпиш трохи, зате в трикімнатній жити не в однокімнатній. Я вже й варіант знайшла, не вигадуй Ігорю, бабусі вже багато років!

Наталка дивилася на всю цю метушню, не знаючи, що й очікувати.

З одного боку, їй так подобалося, що вони живуть від усіх окремо. Їй здавалося, що Ігор її не покине, доки вони у тій квартирці, він завжди до неї повертається.

А з іншого їй було радісно і якось хвилююче – може так буде краще?

Свекруха її дуже строга, командувати любить, але напевно вона робить правильно, адже вона старша.

Ігор казав, що коли йому дід по батькові його однокімнатну відписав, він тільки тоді відчувв себе людиною.

Але це все було раніше, а тепер у них сім’я, дитина буде, це зовсім інша справа! У них буде кімната для бабусі, дитяча і їхня з Ігорем кімната, як же ж все добре свекруха придумала!

Після переїзду метушня вляглася, купили ліжечко для малюка. Ігор звичайно хотів сина, але Наталя відчувала – донька буде.

Увечері чоловік знову пізно приходив, але Наталка літала в хмарах. Незабаром народиться дитина і їх об’єднає. Адже це їх з Ігорем дитина, вона зрозуміє це.

Бабусю Ігоря довелося доглядати Наталі, а до пологів вже трохи залишилося. Переїзд дався Валентині Іванівні тяжко, не хотіла вона з ними з’їжджатися. І діставала Наталю, ну а кого ж іще? А потім шкодувала раптом ні з того, ні з сього.

Бурмотіла під ніс, але Наталя вловила, щось про колишню Ігоря, з якою він до неї зустрічався, ніби він і зараз з нею.

– Ох і недолуга, наївністю заманила, сама не знаючи! Він і очманів, та ти не для нього, йому жінка потрібна, щоб тримала його. А ти квола, та ще й дитя народжувати зібралася! Ой, що буде! Що буде!

Від тих всіх переживань у Наталі раніше почалися пологи.

З пологового будинку Наталя вийшла наче іншою людиною. У руках жінка тримала рожевий пакунок. Вона написала Ігореві повідомлення, але той щось не відповів.

Наталя озирнулася на вулиці навкруги й остовпіла від несподіваної здогадки.

Вона побачила, що по неї мама приїхала… Тільки мама…

А речі їм із донькою бабуся Валентина Іванівна збирала з того, що Наталка купила заздалегідь.

– Ігор кажуть відзначає, – хотіла згладити ситуацію мама, але Наталка вже все зрозуміла.

– Мамо, ми з донькою додому, до нас додому, ти приймеш, мамо?

Ігор приїжджав один раз подивитись на дівчинку, Наталя сухо сказала, що подала на розлучення.

Він усміхнувся:

– А ти хитра виявилася, терпіла, вичікувала, спеціально народила, щоб на квартиру претендувати, так? Я тебе тепер зрозумів, а то дивлюсь і не зрозумію – ти свята чи недолуга?

Ігор стояв зовсім чужий, вона дивилася і зрозуміти не могла – невже це той, кого вона кохала? Не любила, помилилась і думала, що треба терпіти і чекати і само собою стане все краще?

Наталя дивилася старі фотографії й згадувала, яка вона була наївна тоді! І безглуздо і смішно!

Коли вона з Поліною до мами поїхали, мама раділа,

– Доню, а я ж бачила, що тобі з ним недобре. Заважати не хотіла, дива чекала, от і мовчала. А диво у нас одне тепер – Полінка наша. Витримаємо, доню, ми з тобою сильні!

Наталя знову влаштувалася на роботу. А коли до них прийшов новий начальник, сама не помітила, як закохалася.

Сашко був дуже на неї схожий, в окулярах з товстим склом і теж не дуже товариський, навіть підійти до неї соромився.

З ним Наталка раптом відчула себе досвідченою, адже в неї навіть донька є.

Сашко так дивився на неї, що по спині бігли мурашки від його погляду. Саме його маленька Поліна назвала татом, бо з того часу Наталя із Сашком уже не розлучалися.

Тепер вони вже тридцять років одружені. У них троє дітей – Василько, Миколка і старша – Поліна. І дві маленькі онуки – Поліна вже одружена.

Тільки з Сашком Наталя зрозуміла, що значить бути заміжньою.

За таким чоловіком вона, як за кам’яною стіною. Навіть не думала, що Сашко такий сильний та надійний!

Про Ігоря та його маму Олену Юріївну Наталя нічого не знала, вони не спілкуються.

Але колишній свекрусі вона вдячна за її мимовільну старанність. Бог знає, що вона хотіла, можливо, хотіла як краще. Але зрештою влаштувала все так, що Ігор просто втік з тієї квартири від бабусі і від Наталі. Та й із того їхнього несправжнього сімейного життя.

Напевно, все це було для того, щоб вона зрозуміла себе, і змогла почати справжнє, нове і щасливе життя.

А зустріч із Ігорем була потрібна, щоб народилася Поліна.

Бо ж кажуть, що все в нашому житті наперед визначено…

КІНЕЦЬ.