Після розлучення з чоловіком я насолоджувалася самотністю. Тепер я могла допізна засиджуватися у подруг. А ще відвідувати тих рідних, яких не бачила багато років. Чоловік, знаєте, багато часу забирає. А ще вередує, що йому мало уваги приділяють.

І поїхала я до свого рідного села відвідати мою двоюрідну сестру по лінії батька, Зою. Моя племінниця Ліза вже, напевно, велика зовсім. Не бачила її років десять.

Двері мені відчинила дівчина з непривітним обличчям.
– Вам кого? – Запитала вона.

– А Зоя чи Ліза тут живуть? – Засумнівалася я.

Обличчя дівчини змінилося. Вона кинулася мене обіймати:

– Тітко Наталка! Я ж Ліза! Як я могла вас не впізнати!

Ліза! Як вона виросла!

Увечері з роботи прийшла Зоя, мене нагодували ситною смачною сільською вечерею. Я поскаржилася на свої біди, а сестра поділилася тим, що цікавило її думки. А турбувала її дочка. Закінчила вона школу аби як, а далі вчитися не хоче, працювати теж не бажає. По дому допомоги мало.

– Знаєш, Наталю, все в місто її тягне. Мріє про кар’єру. Надивилася на шеф-кухарів по телевізору, каже ресторан відкрию. Але така невідповідальна вона…

– А що в цьому поганого? Молодець дівчинка! Схвалюю. Якби я багато років тому не поїхала з села, нічого б не досягла. А зараз маю хорошу посаду в банку. І зарплата пристойна.

– Та як же я її відпущу, Наталю? Немає в неї освіти. Вчитися на кухаря – це ж у гуртожитку жити. А в неї характер дуже важкий!

Я задумалась. Якщо Ліза має намір вчитися та будувати кар’єру, їй можна допомогти. Вранці я оголосила про своє рішення забрати дівчинку до міста. Вступить до коледжу на кухаря, здобуде освіту. А спочатку можна і на підробіток у кафе влаштуватися.

Зоя була збентежена, а ось Ліза запищала від радості. Вона відразу побігла збирати речі. У понеділок рано-вранці ми вже були в мене вдома. Племінниці треба було подати документи в коледж і чекати мене з роботи.

Перший сюрприз чекав мене цього ж вечора. Щойно я увійшла до квартири, як відчула задушливий запах. Це була суміш тютюнового диму, парфумерії та чогось горілого.

– Єлизавета, що відбувається? – Зажадала я відповіді.

Але відповіді не отримала. Дівчина розвалилася на ліжку просто в одязі та солодко спала. Поруч із нею стояла попільничка повна недопалків. На кухні був страшний бардак. Мабуть, Ліза щось смажила. Їжа пригоріла. Раковина була заповнена брудним посудом. На підлозі крихти.

Я почала наводити порядок, племінниця прокинулася. Вона винувато кліпала очима і почала мене обіймати:

– Тітко Наталю, не гнівайтесь, прошу Вас. Я просто шаленіла від щастя у такій чудовій квартирі. Мати в будинку плити не дає, а тут свобода.

– Ну ні, свободи тут не буде. Тобі треба вчитися. А палити вдома я тобі теж не дозволю.

– Добре, добре, – примирливо сказала племінниця і попрямувала на кухню допомогти мені з прибиранням.

Звісно, цього дня вона не ходила до коледжу. Я твердо сказала, що завтра вона має подати документи на навчання. Ліза щось буркнула собі під носа і кивнула.

Увечері я йшла додому з чудовою новиною для племінниці – її готові були прийняти офіціанткою у кафе нашого банку. Робота 4-5 годин на день. Але у квартирі я виявила не лише її, а й натовп незнайомих людей. Я відчинила двері своїм ключем, мене ніхто й не помітив. Молодь радісно спілкувалася, грала музика.

– Що тут відбувається? – голосно спитала я.

Ліза стояла в обіймах з якимсь нетверезим хлопцем. Вона привітно помахала мені рукою:

– Знайомтеся, це моя тітка Наташа! Вона класна!

Я вимкнула музику і зажадала, щоб гості негайно забиралися з дому. Ліза надулася. Коли її друзі пішли, я вимагала пояснень.

– Я хотіла повеселитися, що тут такого? Ти ще гірша за мою матір!

– Ти приїхала сюди не веселитись, а вчитися. Ти подала документи до коледжу?

– Ні, не встигла. Завтра подам.

– Завтра не буде. Ти сьогодні збереш свої речі, а завтра на ранковій електричці поїдеш додому!

Очі Лізи сповнилися сльозами. Вона благала мене залишити її, обіцяла виправитися. Але я була непохитна. Дівчина навіть не стало прибирати наслідки вечірки. Коли я мила підлогу, вона пішла спати.

Рано-вранці ми з Лізою попрощалися. Її електричка відходила за кілька годин. Я дала їй гроші на квиток, додала трохи на таксі та щоб перекусити по дорозі. Виглядала вона як слухняна дівчинка, але більше її шкодувати я не збиралася.

– Увечері тебе тут не повинно бути. Ключі я в тебе забираю, просто зачиниш двері. Матері твоєї я скаржитися не збираюся. Сама скажеш їй, що захочеш. Ліза кивнула.

Ох, я, звичайно, чекала якоїсь каверзи від неї. Але те, що я побачила, відчинивши ввечері квартиру, мене шокувало. На тумбочці з парфумерією було порожньо – вона потягла всі мої парфуми, туалетну воду та дорогі креми. У шафі не було улюбленої шуби. Я кинулася до скриньки, в якій зберігала готівку. Порожньо.

На столі я побачила записку:

“Тітка Наталка! Я позичила у Вас трохи грошей та речей. Коли я стану знаменитим шеф-кухарем і обов’язково поверну Вам борг. Прощавайте!”

КІНЕЦЬ.